За 80 день кругом світа/I
| ◀ Коротка біографія й характеристика творчости Жюля Верна | За 80 день кругом світа I. Філеас Фогг і Паспарту складають умову |
II. Паспарту переконується в тім, що нарешті він знайшов свій ідеал ▶ |
|
Року 1872-го в палаці, число 7, на вулиці Севіль-Роу, Берлінгтон-Гауз,[1] жив Філеас Фогг, есквайр[2]. Це був той самий дім, в якому помер року 1814 відомий Шерідан[3]. Філеас Фогг вважався одним з найвидатніщих членів англійського Реформ-клубу, хоча й здавалось, він не робив нічого такого, щоб звертало на нього увагу.
Так от, в колишньому помешканні одного з найкращих англійських промовців оселилась особа зо всіх боків дуже загадкова. Про Філеаса Фогга ніхто нічого не знав, окрім хіба того, що це була людина цілком порядна й один з найвродливіщих джентльменів вищого англійського кола.
Говорили, що він дуже скидається на Байрона. Може й справді було щось спільне між славетним поетом і Фоггом, але тим часом в шановного джентльмена обидві ноги були в добрім стані[4], а його щоки прикрашали гарні бакенбарди, тоді як у Байрона лице було голене. До того всього Фогг цілком був позбавлений будлі-яких поетичних мрій й відрізнявся надзвичайною безсторонністю. Дивлячись на нього, можна було напевне сказати, що він проживе до ста літ і а-ні трохи не зостаріється.
Що містер Фогг був англієць в цьому не могло виникати ніякого сумніву; але чи був він корінним мешканцем Лондону, про це не було ніяких докладних відомостів. Ні на биржі, ні в банках, а-ні в конторах Сіті[5] його не було видко. В доках і басейнах не стояли його кораблі, не чути було його ім'я й серед колеґій адвокатів, ні в Темплі[6], ні в Лінкольнс-Інні. Відомі ті товариства наукові й промислові, як от Королівський великобританський інститут, Інститут Русель, Літературний Інститут Заходу, правничий Інститут, Інститут мистецтва й наук, товариство гармонії, ентомологичне товариство та инші не знали його в складі своїх членів. Він не був ні промисловцем, ні торговцем, а-ні землевласником. Він був тільки-но членом Реформ-клубу.
Ця таємнича людина вступила до Реформ-клубу за рекомендацією братів Бартінг, банкирів, у яких Фогг мав вільний кредіт.
Всі були певні, що містер Фогг має чимале майно, але про те, яке те майно, коли й при яких обставинах воно набуто, нічого не відали навіть найдосвідченіщі люде. Знали тільки, що він не марнотрат, але й не скупий. Завжди, коли потреба була підтримати щось корисне чи шляхетне, він робив це, звичайно, не називаючи свого наймення.
Певне у всьому світі не було людини більш мовчазної, як Філеас Фогг. Говорив він дуже рідко, коли того вимагала нагальна потреба, й це мовчання оточало його якоюсь особливою таємністю. Однак все що він робив, — робив одверто, але всі події завжди були надзвичайно розмірковані, такі одноманітні, що незадоволена уява намагалась по-за цими суворими рямцями знайти що-небудь инше. Можна було догадуватись, що він багато мандрував, бо мапу обох половин земної кулі він знав як свої п'ять пальців. Здавалось, не було щонайменшого закутка земного, про котрий він не мав би найдрібніщих відомостів. І коли в клубі знімалось питання про якого-небудь мандрівника, що безвісти счез, містер Фогг кількома короткими, ясними й дотепними словами висловлював свої гадки й майже що року ці його гадки стверджувались, ніби він бачив те, про що говорив, другим, внутрішнім, зором. Неодмінно він повинен був зробити багато подорожів, принаймні у своїй уяві. Але за останні часи Фогг давно не виїздив з Лондона. Ті, що добре його знали, казали, що цього джентльмена можна зустріти тільки на тій дорозі, що простує від його оселі до Реформ-клубу, де він повсякчасно або читав, або грав у віст. Ця спокійна, мовчазна гра найбільш відповідала його вдачі. Він часто вигравав, але наслідки гри його не цікавили: він грав за-для самої гри й вигране віддавав на благодійні цілі.
Ні жінки, ні дітей, здавалось у нього не було, як не було й приятелів та близьких родичів. Жив він самотно в своєму домі, ніколи нікого в себе не приймаючи. Для особистих послуг він удержував одного служника. Снідав і обідав в клубі, а до дому вертався тільки за-для того, щоб рівно опівночі лягти спати. Він ніколи не користувався тими комфортабельними покоями, що клуб віддавав на ніч до послуг своїх спільників. Вдома він пробував десять годин кожної доби, споживаючи цей час на сон та прибірання. Як місце постійного гуляння йому ставала до послуг вхідна світлиця клубу або опасання, що оточувало будинок клубу, над яким підносився бельведер з блакитними шибками, підтриманий двадцятьома колонами з червоного порфиру. Клубова кухня, рибна та молошня, постачали спожиток до столу містера Фогга.
Клубові лакеї, пишні пани в чорних фраках і полуботках з ґетрами, подавали йому страви. Клубовий порселєн й чудова білизна саксонського полотна, херес, портвейн чи клєрет з льохів клубу, налляті в кришталеві шклянки та чарки, нарешті клубовий льод, привезений просто з Америки, з Канадських озер — все це було до послуг містера Фогга.
Як що жити в таких умовинах означає бути ексцентричним, так тоді ексцентричність має власну принаду.
Будинок містера Фогга, не будучи занадто роскішним, задовольняв геть усім вимогам комфорту.
При таких його звичках обовязки служника не дуже-то складні, та проте від свого поодинокого слуги Фогг вимагав що найбільшої пунктуальности.
Не дальш, як в той самий день, з якого починається наше оповідання, цеб-то 2-го жовтня, Фогг відправив свого служника Джемса Форстера за те, що той подав йому до голення воду у 84° Фаренгайта, а не в 86°, як то було заведено.
В цей мент містер Фогг очікував нового слугу, якому було наказано з'явитись між одинадцятою та пів-на-дванадцяту годинами.
Він сидів у кріслі в зручній й поважній позі стуливши ноги, як вояк на параді, й поклавши руки на коліна, дивився на годинник дуже складної роботи, що показував години, хвильки, секунди, дні, числа й рік. В одинадцять з половиною годин Фогг мав, як завжди, помандрувати до свого клубу.
В цю саме хвилину постукали в двері. Попередній слуга, Джемс Форстер, з'явився на порозі кімнати.
— Новий слуга, — довів він до відому.
В кімнату ввійшов огрядний чоловік літ на тридцять і вклонився панові.
— Ви француз, і вас звуть Джоном? — спитав містер Фогг.
— Жан, — пане, — як на те воля ваша, — Жан Паспарту[7]. Це прізвище так зі мною й застереглось, а дали мені його за мою здібність виплутуватись зі всякої біди. Вважаю себе людиною чесною, але маю довести вам одверто, що бував я у всяких бувальцях: був мандруючим співцем, їздцем у циркові, їздив верхи, як Леотар[8], ходив по канатові, як Бльонден[9], потім став учителем гімнастики, щоб як найбільше скористатись зі свого хисту, й наприкінці був пожарним у Парижі, й працював на багатьох значних пожежах, але пять років, як я покинув рідний край й, бажаючи спокою, став камердинером[10] в Англії. Тому, що я зараз без місця, а про містера Фогга всі говорять, як про найпунктуальнійшого джентльмена об'єднанного королівства й як про домонтаря, так я й прийшов, сподіваючись зажити спокійно й геть позабути ім'я Паспарту.
— Паспарту мені підходить, — одповів джентльмен. — Мені про вас говорили, до того ж ви маєте добрі референції. Ви знаєте мої умови?— Так, пане.
— Гаразд. Яка у вас година?
— Двадцять дві хвилини на дванадцяту, — одповів Паспарту, зирнувши на свій величезний срібний годинник.
— Ваш годинник одстає.
— Вибачайте, пане, це неможлива річ.
— Він одстає на чотирі хвилини. Але однаково. Досить знати ріжницю. Так от з одинадцятьох годин двадцяти шістьох хвилин ранку другого жовтня року 1872 ви в мене на службі.
По цім слові Філеас Фогг звівся з місця, взяв лівою рукою свій бриль звичним рухом, одяг на голову й мовчки, подався з кімнати.
Паспарту почув, як грюкнули за ним двері, потім двері стукнули вдруге за Джемсом Форстером — і все затихло.
Паспарту зостався сам.
——————
- ↑ Відомий палац в Лондоні.
- ↑ Титул — його мосць.
- ↑ Письменник і парламентський діяч.
- ↑ Байрон був кривий і тому припадав на одну ногу.
- ↑ Осередок торгівлі в Лондоні.
- ↑ Палац правосуддя.
- ↑ Passepartout — проноза, той, що скрізь і через усе пройде.
- ↑ Відомий їздець.
- ↑ Відомий канатоходець.
- ↑ Хатній служник, найблизчий до свого господара.