За 80 день кругом світа/XV
| ◀ XIV. Філеас Фогг проїздить чудовою долиною Гангу, навіть не глянувши на неї | За 80 день кругом світа XV. З мішка з банковими білетами викинуто ще кілька тисяч фунтів |
XVI. Фікс ніби зовсім не розуміє, про що йому кажуть ▶ |
|
Потяг зупинився біля платформи. Першим вийшов Паспарту, за ним Філеас Фогг, який допоміг вийти з вагону містріс Ауді. Містер Фогг хотів зараз таки переїхать на пароплав, що мав вирушити до Гонг-Конгу, щоб там вигідно помістить містріс Ауду. Він постановив не кидать молодої жінки до тої пори, поки вона буде в Індії, де їй загрожує така велика небезпека.
Але в той мент, коли Філеас Фогг виходив з вокзалу, до його підступив полісмен і промовив:
— Ви містер Філеас Фогг?
— Так, я.
— А це ваш слуга? — спитав полісмен, показуючи на Паспарту.
— Так.
— Потурбуйтесь обидва піти за мною.
Містер Фогг ні одним рухом не виявив здивування.
Полісмен цей був представником закону, а для кожного англійця закон — свята річ. Паспарту-ж, по своїй французькій звичці, спробував було розмірковувати, навіщо й до чого, але полісмен торкнув його паличкою, а Філеас Фогг звелів йому рухом слухатись і не перечити.
— Чи може ця молода женщина йти з нами?— Гаразд, може, — відповів полісмен.
Полісмен підвів Філеаса Фогга до палкігарі, що був подібний до чотирьохколесної карети, запряженої парою. В середині палкігарі було місця на чотирі душі. Карета рушила. За весь час переїзду, який тягся біля двадцяти хвилин, ніхто й слова не сказав.
Палкігарі спочатку проїхав чорним містом з вузькими вулицями та поганенькими будинками, заселеними ріжношерстими тубольцями.
Потім почалось европейсько місто. Тут були вже гарні кам'яниці, обсажені кокосовими пальмами. Пароплавні щогли[1] лісом здіймались над містом. Не дивлячись на ранній час, на вулицях почався рух. Частенько попадались на зустріч зграбні, елєгантні верхівці та роскішні виїзди.
Нарешті палкігарі зупинився перед дуже простим, на перший погляд, будинком, але, очевидячки, це була якась громадська установа.
Полісмен запропонував їм злізти й попровадив їх в одну з кімнат будинку, яка мала вікна з ґратами.
— О восьмій з половиною годині ви станете перед суддю Обадіа.
І, вийшовши з кімнати, він замкнув за собою двері.
— Так оце нас заарештовано! — скрикнув Паспарту, падаючи на стілець.
Ледве стримуючи хвилювання, містріс Ауда звернулась до містера Фогга.
— Вам треба покинуть мене, містер Фогг. Це все через мене. Вас тягнуть до суду за те, що ви мене визволили?
Але містер Фогг одповів, що це неможливо, щоб за таке діло його тягли до суду. Яким чином поганці могли обвинувачувати його перед законом, коли самі готові були виконати злочин? Очевидячки, тут було якесь непорозуміння. Містер Фогг додав, що в усякім разі він не покине Ауди й довезе її до Гонг-Конгу.
— Адже-ж пароплав одходить в полудень, — зауважив Паспарту.
— До полудня ми будемо на пароплаві, — відповів містер Фогг.
Це було сказано з такою певністю, що Паспарту в свою чергу промовив про себе:
— Це правда, чорт його бери, що до полудня ми будемо на пароплаві.
Але в думці він не зовсім йняв тому віри.
О восьмій з половиною годині вранці двері відчинились і ввійшов полісмен. Він повів в'язнів в сусідню залю, яка була залею засідань. На місцях, призначених для публіки, було чимало европейців та тубольців. Містер Фогг, містріс Ауда й Паспарту сіли на лаві проти суддів.
Суддя Обадіа увійшов майже зараз після них враз зі своїм авдітором.
То був товстенький, зовсім круглий чоловічок. Він здіймив з цвяшка парик і надів його на голову.
— Перше діло! — промовив він урочисто. — А, та це-ж не мій парик, — додав він, хапаючись за голову.
— Справді, пане Обадіа, це мій парик, — одповів авдітор.
— Ну як-же ви хочете, містер Ойстернуд, щоб суддя виніс правильний вирок, коли на його голові надітий парик авдітора!
Суддя й авдітор помінялись париками.
Під час цього готування до суду Паспарту аж горів з нетерплячки. Йому здавалось, що стрілка на великому годиннику, який висів в залі суду занадто швидко посувається.
— Перше діло, — знову говорив суддя.
— Філеас Фогг, — сказав авдітор.
— Я тут, — одповів містер Фогг.
— Паспарту!
— Тут, — обізвався Паспарту.
— Гаразд, — сказав суддя. — Вже два дні, обвинувачені, як вас стережуть на всіх потягах, що йдуть з Бомбею.
— Але в чому-же нас обвинувачують? — нетерпляче запитав Паспарту.
— Ви зараз довідаєтесь, — одповів суддя.
— Пане суддя, — сказав містер Фогг, — я англійський громадянин і маю право…
— Хіба-ж з вами погано обійшлись? — перебив суддя.
— Ні.
— Гаразд! Хай ввійдуть скривджені.
Двері відчинились і швейцар увів трьох індуських жерців.
— Так воно й є, — пробурмотів Паспарту, — це ті самі, що хотіли спалить містріс Ауду.
Жерці стали перед суддю й обвинувачуючий голосно прочитав їх скаргу. З неї видно було, що Філеас Фогг і його слуга винуваті в зганьбленні місця, котре браминська віра вважає святим.
— Ви чули? — запитав суддя містера Фогга.
— Чув, — одповів містер Фогг, — і признаюсь…
— А! Ви признаєтесь?
— Признаюсь і з свого боку дожидаюсь, аби ці три жерці признались в тому, що вони хотіли зробить у пагоді Пілладжі?
Жерці глянули один на одного, неначе не розуміючи нічого з його слів.
— Авже-ж! — скрикнув Паспарту. — Хай-но вони пригадають, як хотіли спалити свою жертву в пагоді Пілладжі.Жерці виявили ще більше здивування. Суддя був також без міри здивований.
— Яку жертву, кого спалити!? Це в самісенькім центрі Бомбею?
— Бомбею! — протягнув Паспарту.
— Авже-ж! Тут справа йде не про пагоду Пілладжі, а про пагоду Малебар-Гілль в Бомбеї.— І ось пара черевиків осквернителя, як наочний доказ злочину, — додав авдітор, поставивши черевики на своїм столі.
— Мої черевики! — скрикнув Паспарту, що не міг утриматись од мимовольного вигуку.
Читач певне догадався, як вийшла вся ця плутанина. Філеас Фогг і Паспарту давно забули про випадок в Бомбеї, котрий і привів їх тепер до залі суду в Калькуті.
Справді, шпиг Фікс одразу зрозумів, яку вигоду він може мати з цього випадку. Він постановив одкласти свій виїзд на дванадцять годин і пішов до жерців пагоди Малебар-Гілль. Знаючи, що англійський уряд ставиться дуже немилосердно до таких справ, він обіцяв їм, що вони одержать значну нагороду й зо слідуючим потягом скерував їх по слідах містера Фогга. Однак через те, що визволення містріс Ауди затримало Філеаса Фогга, то Фікс з індусами прибули в Калькуту раніш містера Фогга й його слуги; їх вже дожидався суд, попереджений депешою про злочин, щоб заарештувати, як тільки вони прибудуть до Калькути. Можна уявить собі ніяковість, в якій перебував Фікс, довідавшись, що Фогг ще не приїхав в Калькуту! Він мусів прийти до думки, що його злодій зупинився на якійсь-небудь станції, не доїхавши до Калькути й втік на північ Індії. Двадцять чотирі години стеріг Фікс на вокзалі страшенно стурбований цією думкою. Як-же він був радий, коли ниньки вранці побачив, нарешті, містера Фогга, правда з молодою містріс, присутність якої була йому зовсім незрозумілою. Зараз таки він післав до їх полісмена й таким чином Філеас Фогг, Паспарту й вдова раджі Бунделькунду опинились перед судом.
З зрозумілою цікавістю слідкував Фікс за процесом. Справді, в Калькуті, як і в Бомбеї чи в Суеці ще не було наказу про заарештовання.Отже суддя Обадіа зрозумів як визнання вигук Паспарту, що готовий був віддать усе, що мав, аби вернути назад свої необережні слова.
— Факт осквернення признаний?
— Признаний, — спокійно відповів Фогг.
— Виходячи з того, що закон Англії однаково сприяє всім вірам, які істнують між населенням Індії панові Паспарту, який признався в тому, що 20-го цього жовтня осквернив грішною ногою священні плити долівки пагоди Малебар-Гілль в Бомбеї, вирікається кара — пятьнадцять день одсижування у вязниці й штраф в триста фунтів.
— Триста фунтів! — скрикнув Паспарту, особливо здивований цим штрафом.
— Мовчать! — заверещав на його швейцар.
— Але тому, — продовжував суддя, — що нічим не доведено, що пан з слугою не були в спілці й при тому-ж пана треба вважати відповідальним, у всякім випадку, за вчинки свого слуги, який одержує у його платню, то есквайрові Філеасові Фоггові вирікається вісім день одсижування у вязниці й штраф в сто п'ятьдесять фунтів.
Авдітор перейшов до иншого діла.
Фікс в своїм кутку почував велике задоволення. Як би Фогг хоч на тиждень затримався в Калькуті, то за цей час встигне ще скільки разів надійти наказ про заарештування.
Паспарту отетерів. Цей арешт плюндрував його пана. Заклад в двадцять тисяч фунтів програний був через те лишень, що він був таким роззявою й увійшов в ту прокляту пагоду.
А Філеас Фогг, володіючи своїми почуттями, навіть бровою не повів, неначе цей вирок його не торкався. Однак-же, в той мент, коли авдітор покликав осіб по другому ділові, він підвівся й промовив:
— Я пропоную заставу.— Це ваше право, — відмовив суддя. Фікс почув, що в його по спині неначе полізла мурашня. Він знову заспокоївся, почувши, що суддя вважаючи на те, що Філеас Фогг і його слуга чужоземці — визначив для кожного величезну суму застави — по тисячі фунтів.
Таким чином визволення коштувало містерові Фоггові дві тисячі фунтів.
— Я плачу, — промовив джентльмен.
І з мішка, що ніс Паспарту він витяг грубу паку банкових білетів, котру виклав на стіл перед авдітором.
— Ці гроші буде вам повернено, коли вас випустять з вязниці. А зараз вас увільняємо на поруки.
— Ходім, — сказав Фогг до Паспарту.
— Хай вони мої черевики віддадуть, — гукнув обурений Паспарту.
Черевики йому віддали.
— І дорого-ж вони коштують, — пробурмотів він. — Більш як тисячу фунтів кожний… Та ще й до того муляють, проклятущі! І, похнюпившись, пішов він за містером Фоггом, який повів під руку містріс Ауду. Фікс все ще сподівався, що його злодій не викине даремне таких грошей і відсидить свій строк у вязниці. І він кинувся слідом за містером Фоггом.
Містер Фогг взяв карету й сів в неї разом з містріс Аудою та Паспарту. Фікс побіг за каретою, яка швидко спинилась на понадбережжі вулиці.
За пів милі від неї, з'явився „Рангун“. На щоглі було піднято прапор до вирушення. Було одинадцять годин. Ще ціла година була в розпоряджені містера Фогга. Сищик Фікс тупнув з серцем ногою об землю.— Іде таки, бестія! — скрикнув він. — Викинув дві тисячі фунтів. От диво, а не злодій. Отже-ж я за тобою хоч на край світа поїду; але так, можливо, ти всі покрадені грошики спустиш!
І, справді, у сищика були підстави до такого висновку. Од того часу, як вирушив з Лондону, містер Фогг витратив на дорогу, премії, на купівлю слона, застави й штрафи біля п'яти тисяч фунтів. Таким чином частина грошей, що мала дістатись на користь сищика, все зменшувалась.
——————
- ↑ Мачта.