За 80 день кругом світа/XVII
| ◀ XVI. Фікс ніби зовсім не розуміє, про що йому кажуть | За 80 день кругом світа XVII. Під час переїзду від Сінгапуру до Гон-Конгу виникають ріжні питання |
XVIII. Філеас Фогг, Фікс і Паспарту, кожний з свого боку чинять свою справу ▶ |
|
З того часу Паспарту й шпиг, зустрічались частенько, але Фікс був більш звичайного стриманим і не починав знову розмови з балакучим французом. Містера Фогга він також бачив всього двічі й то здалеку, коли той сидів в салоні та розмовляв з містріс Аудою, або по своїй незмінній звичці грав в віст.
Що ж торкається Паспарту, то він почав серйозно розмірковувати про ту чудну випадковість, що Фікс був скрізь там, де й містер Фогг. Це його трохи дивувало. Варто було поміркувати про поведінку цього ввічливого та чемного джентльмени, який спочатку сідав в Суеці на „Монголію“, щоб доїхати до Бомбею, а тим часом опинився знову на пароплаві, що йде до Гон-Конгу й ніби умисне тримається маршруту містера Фогга. Це не могло статись випадково. Однак яке було діло Фіксові до містера Фогга? На це питання Паспарту не міг одповісти, але готовий був битись об заклад на свої, відомі читачеві, пантофлі, які він обережно сховав на спомин, що Фікс разом з ними виїде з Гон-Конгу й напевне тим самим пароплавом.
Паспарту міг би думати про це ціле життя, та безумовно ніколи не додумався до справжньої причини цього з'явища. Хіба-ж він міг гадати, що за Філеасом Фоггом стежать, наче за злодієм, та їдуть за ним по п'ятах навколо всієї земної кулі? Але людська натура вже така, то хоче з'ясувати все незрозуміле. Тому, що Паспарту теж мав таке бажання, то він нарешті додумавсь і з'ясував собі, немов по натхненню, цю постійну присутність коло їх Фікса. Треба сказати, що це його пояснення було досить подібним до правди. На думку Паспарту, Фікс був не ким иншим, як потайним аґентом од тих панів, що бились об заклад з містером Фоггом в Реформ-Клубі й надісланим слідом за містером Фоггом для того, щоб упевнитись чи додержує він умовленого маршруту.
„Це безумовно, безумовно, що так — говорив Паспарту, гордий своєю здогадливістю. — Це шпиг, якого ці пани нацькували нашими слідами. Але-ж це дуже негарно! Шпигувати за чесним, порядним містером Фоггом за допомогою якогось аґента! Е, панове, за це ви заплатите!“
Паспарту був страшенно задоволений з своєї догадливости, але постановив, однак, нічого не казати про це свому панові. Він боявся, що містер Фогг, цілком справедливо, образиться таким недовіррям з боку своїх лондонських партньорів. Але Паспарту схотілось подрочить якось і Фікса, запевне крадькома, не видаючи себе.
В середу 30-го жовтня по полудні „Рангун“ увійшов в Малакську протоку, що відділює пів-острів такої ж назви від Суматри. Невеликі мальовничі острівки, згористі, з крутими берегами заступали перед очима мандрівців цей великий острів.
Другого дня о четвертій годині вранці „Рангун“ зупинився в Сінгапурі, куди прибув на пів-дня раніш визначеного йому термину. Тут він мусів запастись паливом.
Філеас Фогг записав цього пів-дня до графи виграного часу й на цей раз зійшов на берег, бо містріс Ауда висловила бажання погуляти кілька годин на суходолі. Фікс, якому всякий рух містера Фогга здавався підозрілим, непомітно потягся за ними. Помітивши те, Паспарту про себе сміявся з шпига, а сам, як звичайно, пішов робить закупки.
Острів Сінгапур невеликий і зовсім не має показного вигляду. Він цілком рівний, і ніяких гір на ньому не видко. Та, не дивлючись на те він дуже гарний. Це парк, прорізаний чудовими дорогами. Гарнесенький екіпаж запряженнй парою зграбних коней, завезених сюди з Нової Голандії, повіз Філеаса Фогга та його товаришку в подорожі по-під роскішними пальмами з блискучим листям, де цвіли левкої й гвоздики, що ледве встигли розквітнути. То тут, то там кущі перцю відігравали ролю колючих живоплотів на европейських полях. Сагові пальми та велетні папороті надавали ріжноманітности цьому куточкові тропичних країн. Мускатове дерево, вкрите наче полакованим листям, сповняло повітря своїми міцними пахощами. В лісі можна було углядіти цілі отари спритних та жвавих мавп-викривляк; напевне були тут і тигри. Остані з'являються тут, перепливаючи Малакську протоку: инакше, безумовно, цю страшну хижу звірину було-б давно винищено на такім невеликім острові.
Проїздивши за містим майже дві години, містріс Ауда та Філеас Фогг, який, між иншим, не звертав ніякої уваги на красу природи, повернулись до міста. Останнє уявляє з себе велике зібрання присадкуватих будинків, оточених чудовими садками, де ростуть мангусти, ананаси та всі найкращі овочі в світі.
О десятій годині вони знову прибули на пароплав. Крадькома плівся за ними Фікс, котрий також мусів найняти екіпаж — і, виходить, витратив гроші цілком по-дурному.
Паспарту ждав їх на містку. Він купив кілька десятків мангуст, завбільшки як звичайне яблуко, темно-рудоватих зверху, та ясно червоних в середині. Білі плоди цього овочу, що наче тануть в роті — незрівняні ласощі. Паспарту з радістю подав їх містріс Ауді, яка з граціозною подякою прийняла їх од щирого слуги.
Коло одинадцятої години „Рангун“ скінчив навантажувати вугілля й знявся з якоря. Після кількох годин мандрівці вже втратили з очей високі гори Малаки, в лісах якої мешкають найкращі в світі тигри.
Майже 1300 миль відділяють Сінгапур од Гон-Конгу, маленької англійської теріторії, відрізаної від китайського берегу.
Цю дорогу Філеасові Фоггові треба було пройти не більш як за шість день, щоб застати пароплав в Гон-Конзі, який мав одійти 6-го листопаду в Йокагаму — один з головних портів Японії.
„Рангун“ був дуже навантажений. В Сінгапурі сіло багато нових пасажирів: індусів, цейлонців, китайців, малайців та португальців. Ці пасажири розміщувались, головним чином, на другорядних місцях.
З останьою квадрою місяця, ясна до того часу, година змінилась. Море хвилювалось. Иноді подимав холодний вітерець, але на щастя він гнав пароплав з південного сходу, сприяючи його прудкій ході. Коли була можливість, капитан ставив вітрила. „Рангун“ був оснащений на кштальт брига й часто плив під грот-фок та бізань-марселями. Тоді швидкість його при подвійні силі пари з вітром дуже побільшувалась.
Таким чином поминули вони береги Анаму та Кохінхіни під колихання дрібних, але дуже втомлюючих, хвильок.
Та не так море, як саме конструкція „Рангуну“ була причиною втоми та хвороби більшости пасажирів під час цього переїзду. Бо й справді, облаштовання пароплавів півострівної компанії, що плавають в Китайськім морі має одну велику хибу. Відношення між їхньою водозмістимістю та високістю ватер-лінії зле розраховано, через що вони погано витримують натиск хвиль. І об'єм, захищений від заливання водою, занадто малий — от чому кілька хвиль, що хлюпнуть по-за облавок, значно зменшують прудкість судна.
Ці пароплави, таким чином, багато гірше, коли не відносно машинн, то відносно своєї будови, ніж пароплави французької компанії, як от: „Імператриця“ та „Камбоджа“. По розрахункові інженірів, вони можуть умістити в собі, не погрузнувши в воді, таку кількість коди, яка дорівнює їхній власній вазі. Англійські ж пароплави, як наприклад: „Корея“, „Голконда“ й, нарешті, „Рангун“ не вміщають без того, щоб не погрузити в воді, навіть шостої частини власної ваги.
По цій причині в негоду доводилось вживати заходів обережности та йти під малою парою. Це гаяння часу ні трохи, видимо, не турбувало Філеаса Фогга; зате Паспарту воно дратувало без краю. Він тоді обвинувачував капитана, машиниста, компанію й відсилав до всіх чортів тих, хто втручається в справу перевозу пасажирів.Можливо, що думка про газову лямпочку, шо ввесь час горіла за його кошт дома, по вулиці Севіль-Роу, ще збільшувала його нетерплячку.
— То ви дуже квапитесь доїхати до Гон-Конгу? — запитав у його один раз шпиг.
— Дуже квапимось, — одповів Паспарту.
— Ви гадаєте, що містерові Фоггові дуже пильно треба сісти на пароплав, що вирушає в Йокагаму.
— Дужо пильно.
— То ви вже тепер вірите в цю чудну мандрівку кругом світу?
— Безумовно! А ви, містер Фікс?
— Я? Певне, що не вірю.
— Дивак! — сказав підморгнувши Паспарту.
Ця назва та підморгування примусили шпига замислитись. Його чомусь це турбувало, хоча він і сам не знав тому причини. Чи не догадався часом француз?
Він не знав, що й подумати. Про те, що він шпиг, знав він один, але як про це дізнався Паспарту? Однак, вже по тону, булу видно, що той мав щось на думці. Раз якось одвертий чоловяга зайшов ще далі. Стримуватись і мовчати він не міг.
— Ну, як же, пане Фіксе, — запитав він самим хитрим тоном. — Як-же ж, коли ми приїдемо до Гон-Конгу, то доведеться вже нам зовсім розлучитись?
— Гм… — одповів Фікс, трохи замішавшись — далебі не знаю… Може бути.
— О, як ви й далі з нами поїдете, то це мені буде дуже приємно. От так історія! Аґент компанії ніяк не всидить на одному місці. То ви їдете до Бомбею, а тепер швидко опинитесь в Китаї, а там недалеко від Америки, а вже звідтіль пальцем кивнути до Европи.
Фікс пильно приглядався до виразу на обличчі Паспарту, але він виявляв тільки самісеньку приязнь. Шпиг знайшов за найкраще у цім випадку — засміятись.
Та Паспарту не гамувався.
— А багато ви заробляєте цею працею? — питав він Фікса.
— Як часом, — не моргнувша відповів Фікс, — бувають добрі справи, але бувають і зовсім нічого не варті. Та ви розумієте, що я їду не на власний кошт.
— О, я в цьому певний, — реготавсь на всю пельку Паспарту.
Розмова на тому скінчилась. Фікс вернувся до своєї каюти й замислився. Очевидячки, що його впізнали. Так чи инакше, але француз знає, що він шпиг. А чи попередить він про це свого пана? Яку він сам грає ролю в цьому. Спільник — чи ні? Чи виплила вже справа на-гору й значать пропала, чи не зовсім ще? Над цими питанями просидів Фікс кілька тяжких годин, то гадаючи, що все пропало, то сподіваючись, що Фогг ще нічого не знає й, нарешті, все-ж-таки він не знав, що йому тепер чинити. Однак трохи заспокоївшись, вирішив він бути одвертим з Паспарту.
Коли умовини не дозволять заарештувать Фогга й в Гон-Конзі й, коли Фогг наміриться зовсім покинути англійську теріторію, то він, Фікс, скаже Паспарту про все. Тоді вже виявиться — або слуга був спільником свого пана й про все знав — то значить справа зовсім пропаща, або слуга в крадіжці участи не брав, — тоді для власної користи мусить покинути цього шахрая.
Таке було взаємне становище Паспарту та шпига. А поверх них високо здіймався Філеас Фогг в своїй величній байдужности. Він спокійно йшов своєю дорогою, по раніш визначеній орбіті, навкруги земної кулі, не пеклуючись про астероїди, що кругом його крутились.А в той час поблизу була, кажучи мовою астрономів, — притягуюча планета. Вона повинна була вивести з рівноваги містера Фогга, викликавши хвилювання в його серці. Але ні! Чарівна краса містріс Ауди, на велике здивування Паспарту, не робила ніякого впливу на його пана. Коли б і були якісь заколоти, то помітити та вирахувати їх було далеко важче, ніж хвилювання Урана, що привели до винайдення Нептуна.
Та й справді! Для Паспарту, який читав в поглядах містріс Ауди, звернених на містера Фогга стільки вдячности, спокій та байдужність його пана були джерелом постійного здивування.
Рішуче, містер Фогг мав таке тверде серце, що міг бути героєм, але ні в якім разі не „героєм роману“. Обставини мандрування так само не мали на нього ніякого впливу. На його обличчі не було сліду турботи. Зате Паспарту ввесь час хвилювався. Иноді він заглядав до машини і, коли ґвинт од хитання пароплаву виходив з-під води та окремі частини машини, увільнившись од ґвинта, починали скажено крутитись, а пара свистіла, вирвавшись з хлипавок — Паспарту страшенно сердився.
„Вони не досить міцні, ті хлипавки, — скрикував він. — Навіщо вони тратять даремно пару, а вперед не йдуть!? Ото вже оті англійці! Коли б це був американський пароплав, то може б ми вилетіли в повітря, але зате йшли куди швидче!“