За 80 день кругом світа/XXV
| ◀ XXIV. Мандрівці переїздять Тихий океан | За 80 день кругом світа XXV. Поверховий огляд Сан-Франціско в день мітінгу |
XXVI. Подорож кур'єром Тихоокеанської залізниці ▶ |
|
Було сім годин ранку, коли Філеас Фогг, містріс Ауда та Паспарту вийшли на американський суходіл, коли так можна назвати пловучу пристань, на яку вони зійшли з пароплаву.
Ці пристані підіймаються й опадають разом з приливом та відливом чим дуже полегшують навантажування та вигрузку пароплавів. Тут пристають кораблі усіх національності в та всякого розміру, а також річні кількаповерхові пароплави, що роблять рейси по Сакраменто та його допливах. Тут таки складають ріжноманітний крам, що потім йде до Мексіки, Перу, Чилі, Бразилії, Европи, Азії та на острови Тихого океану.
Зрадівши, що нарешті він попав до Америки, Паспарту закортіло висадитись химерним та вправним вибриком. Але, скоро він плигнув на пристань, то мало не завалився, бо підлога її підгнила від води. Переляканий своєю невдачею, Паспарту голосно скрикнув і своїм криком злякав цілу зграю бакланів та птиць-баб, що раз-у-раз сидять на пловучих пристанях.
Вийшовши в свою чергу на берег, Філеас Фогг одразу запитав коли відійде перший потяг до Нью-Йорку. Виявилось, що він вирушає о шостій годині увечері. Таким чином Філеас Фогг міг провести цілий день в столиці Каліфорнії. Він наняв карету, посадив туди містріс Ауду, сів сам, а Паспарту примостився на передку й вони поїхали вулицями Сан-Франціско до „Міжнароднього готелю“. З свого високого місця Паспарту з цікавістю оглядав велике американське місто. Скрізь широкі вулиці, низькі, по нитці протягнені будинки, крамниці подібні до палаців, одні деревляні, а другі цегляні.
Вулицями снувало багато екипажів, омнібусів, вагонів трамваю. На пішоходах, крім американців та европейців, купчилось чимало китайців та індусів, що складали значну частину двохсоттисячного населення цього міста. Паспарту дуже був здивований тим, що бачив. Він чув про Сан-Франціско, ніби-то ще в 1849 році в цьому місті було повно розбишак, усяких злочинців та вбивців. Він чув, що Сан-Франціско був ніби Капернаумом, куди збірались всі вигнанці, охочі до злота, де грали на золотий пісок з ножем в одній руці та самопалом в другій. Але „добрі старі часи“ минулись. Тепер Сан-Франціско мало вигляд великого торговельного міста.
Над усіма вулицями та алеями стреміла висока вежа ратуші, на якій ввесь час стояла дозорці. Вулиці сходились скрізь прямими кутами. На площах розкинулись зелені великі публичні сади, далі йшло китайське місто, неначе перевезене сюди з Небесної імперії в пуделку для дитячих забавок. Не видно було вже сомбреро та червоних курток, які носили шукачі золотого піску в давні часи. Тепер панувала чорні фраки та шовкові ціліндри, а ті, що їх носили, видавались заклопотаними по самі вуха. Де-котрі вулиці, як наприклад, Монгомері-стріт, лондонський Регентстріт, паризький Італійський бульвар, нью-йоркський Бродвей — цілком майже було занято блискучими крамницями, по вікнах яких було виставлено на показ вироби всесвітньої промисловости.
Коли Паспарту прибув до „Міжнароднього готелю“, то йому здалось, що він нікуди не виїздив з Англії. Партер готелю було призначено під так званий „бар“. Це було щось подібне до буфету, де всякий проживаючий в готелі міг задурно їсти закуски. Тут без всякої витрати для себе можна було дістати сушене мясо, юшку з устриць, бісквіти та честер. Платити треба було лишень за те, коли-б кому забажалось випити: елю, чи портвейну, або хересу. Паспарту знайшов цей порядок цілком „американським“.
Ресторан готелю було обставлено з великим комфортом. Містер Фогг та містріс Ауда сіли за малий столик і звеліли дати собі сніданок. Страви подавались на манісеньких тарілочках, а прислуговували негри самого чорного кольору.
Поснідавши, містер Фогг вкупі з містріс Аудою вийшов з готелю й подався в англійське консульство, щоб покласти візу на своєму пашпорті.По дорозі він зустрів Паспарту, який запитав його, чи не треба запастись енфільдовськими карабинами або кольтовськими самопалами. Паспорту чув десь, що індійці племени Павні та Сіу часто затримують валки й грабують пасажирів. Містер Фогг знайшов цю обережність зайвою, а тим часом, залишив цю справу на волю Паспарту.
Після того він попростував далі до англійського консульства. Філеас Фогг не зробив і двісті кроків, як через „дуже несподівану випадковість“ здибав Фікса.
Фікс вдавав дуже здивованого.
Як? Вони разом їхали на „Ґенералі Ґранті“ й не могли зустрінутись. У всякім разі Фікс вважав за честь для себе зустріч з джентльменом, якому він був так вдячний за відому поміч в скрутнім його становищі
Нині власні справи закликають його до Европи й він дуже радий можливості їхати й далі в такім приємнім товаристві.
Філеас Фогг чемно відповів, то він теж радий зустрічі з Фіксом. Для того, щоб не втратити з очей джентльмена, Фікс попрохав дозволу пройти вкупі з ним. Містер Фогг згодився.
І всі троє пішли вони вулицями Сан-Франціско. Скоро вони перейшли на Монгомері-стріт. Тут був страшенний натовп та колотнеча. По пішоходах, серед вулиці, на рейках трамваю — скрізь тиснувся народ, не зважаючи на те, що екипажі не спиняли свого звичайного руху. Всі входи до крамниць, всі вікна, навіть всі дахи були вкриті силою люду. Серед того великого натовпу сновигали мандрівні афіші. В повітрі маяли стяги та прапорі. Скрізь чути було викрики:
— Слава Камерфільдові!
— Мандібой! Слава!То був мітінг. Так принаймі міркував Фікс і висловив свій здогад містерові Фоггу.
— А чи не краще було-б нам, — додав він, — не вмішуватись в цей натовп, бо нас заштовхають або ще й почастують штовханами.
— Справді, — відповів містер Фогг. — Штовхани, хоч-би й політичні, все-ж зостануться штовханами.
Фікс визнав потрібним усміхнутись на це зауваження. Щоб бачити все, що діється перед ними й не вмішуватись в натовп всі троє стали на верхнім плацу тераси, що східцями відділялась од нижньої частини вулиці. Перед ними з другого боку вулиці, між крамницями з нафтою та вуглем знаходилось щось подібне до імпровізованого бюра на вулиці. Видно було, що сюди з усіх боків сходився люд.
Але з якого випадку відбувався цей мітінг? Філеас Фогг зовсім того не знав. Можна було гадати по надзвичайному зхвилюванні й рухові серед населеня міста, що справа йшла про вибори якогось вищого військового чи громадського чину: губернатора Штату або члена конгресу.
В ту хвилину серед натовпу піднявся сильний рух. Потім всі руки знялись вгору. Де-котрі з їх, міцно стулені в кулак, швидко підіймались і спускались вниз, що безумовно виявляло енергійну маніру їх хазяїв подавати свій голос. Галас дужчав… Нові течії розходились серед натовпу. Все це море людських голів наче хвилювалось під натиском вітру й те хвилювання підходило вже до тераси. Кількість капелюхів помітно зменшувалась, а ті, що залишались, наче стали нижчими, як їм слід бути. Прапорі на хвилину зникали й знову підіймались, але вже значно обшарпані.— Очевидячки, що це мітінг, — зауважив Фікс. — Напевне його скликано для якогось надзвичайно пекучого питання. Я не здивуюсь, коли б виявилось, що знову піднято вирішене вже Алабамське питання.
— Може бути, — звичайно відповів містер Фогг.
— У всякім разі тут є два чемпіони: Камерфільд та Мандібой.
Обпершись на руку містера Фогга, містріс Ауда задоволено дивилась на цей схвильований натовп. Фікс тільки що збірався запитати одного з своїх сусідів в чому справа, коли рух серед натовпу зразу збільшився. Вигуки, лайка стали голоснішими. Держала прапорів повернено було в наступаючу зброю. Зникли з повітря руки, миготіли лише одні кулаки. З імперіялів, припинених омнібусів та вагонів трамваю виникла орігінальна перепалка. Все служило замісць набоїв. Чоботи та черевики літали в повітрі. Здавалось, що до вигуків приєднались і згуки револьверної стрілянини. Як видко було, захоплені американці почали орудувати вже й своєю національною зброєю.
Бійка наближалась до східців, де стояли наші мандрівці. Нижчі ступіні вже було занято натовпом. Видко котрась з партій перемогла, але звичайні глядачі не могли розібрати за ким була перемога — Мандібоєм чи Камерфільдом.
— Я гадаю, що нам краще вийти звідціль, — промовив Фікс, котрому не хотілось, щоб містера Фогга було побито або, щоб той увязався в якусь пригоду. — Коли тут в чому-небудь замішано Англію й нас впізнають, то погано прийдеться.
— Англійський громадянин… — одповідав містер Фогг.
Але це встиг він скінчити своєї фрази, як позаду нього счинився страшенний крик.— Слава! Гіп-гіп! Слава! Мандібой!
То була нова партія виборців, що прийшла на допомогу й вдарила в фланг партії Камерфільда.
Містер Фогг, містріс Ауда та Фікс опинились між двома вогнями. Одійти було нікуди. Спинити цю течію людей, озброєних палицями, з метальовими заківками й кастетами, було неможливо. Філеас Фогг з Фіксом намагались захистити собою молоду пані, приймаючи на себе дужі штовхани. Містер Фогг, як звичайно, спокійний і урівноважений хотів було вже використовувати природну зброю всякого англійця, але даремне. Широкоплечий, рижобородий та червонопикий велетень-американець, що був ватажком тільки що прибулої партії, підняв вже свого кулака над містером Фоггом. Погано довелось джентльменові, коли-б Фікс не запобіг тій біді, принявши її на себе. Під капелюхом шпига, поверненім в млинця, вискочила велика ґуля.
— Янкі! — промовив містер Фогг, з призирством поглянувши на свого супротивника.
— Джон Буль! — одповів той.
— Ми зустрінемось.
— Коли вам бажано. Ваше ймення?
— Філеас Фогг. А ваше?
— Полковник Стем Уільям Проктор.
Під час тої розмови хвиля натовпу спала. Повалений Фікс підвівся. Одежу його було дуже пошарпано, але значної шкоди він не дістав. Пальто його було роздерто на-двоє. Штани стали подібними до тих, які вживають індійці. Підлягаючи місцевості, вони одягають штани тільки після того, як вирвуть з них всю задню частину. А проте містріс Ауду було захищено й лишень Фікс дістав доброго стусана.
— Дякую вам, — промовив до Фікса Філеас Фогг, коли вони вийшли з натовпу.— Нема за що, — відповів Фікс, — але ходімо швидче.
— Куди?
— До крамниці готового вбрання.
І справді, це було потрібним. Одіж Філеаса Фоґга та Фіксова була дуже обшарпана, неначе вони обидва змагались за Камерфільда або за Мандібоя.
Через годину, добре вбрані повернулись вони в „Міжнародній готель“. Там Паспарту дожидався свого пана, закупивши аж шість шостинабойних револьверів центрального бою. Присутність Фікса в товаристві містера Фогга примусила його насупитись, але після короткого оповідання містріс Ауди про те, що недавно сталось на вулиці Сан-Франціско, обличчя його проясніло. Видно було, що Фікс додержував свого слова й був спільником, а не ворогом.
Пообідавши, Філеас Фогг послав за екипажем, що мав одвезти їх на вокзал. Перед тим, як мав сісти до екипажу, містер Фогг запитав Фікса:
— Ви більш не бачили полковника Проктора?
— Ні, — відповів Фікс.
— Я повернусь до Америки, щоб звести з ним рахунки. Англієць не може дозволить, щоб з ним так поводились.
Шпиг посміхнувся й не відповів нічого. Видко було, що Фогг належав до того типу англійців, котрі не терплять дуелі на своїй батьківщині, але поза її межами готові вийти на барьєр, коли того вимагає їх гідність.
Було три чверті на шосту, як мандрівці прибули до двірця. Раніш, як сісти в вагон містер Фогг підійшов до якогось добродія й запитав його:
— Що це було сьогодня в Сан-Франціско?
— Мітінг, сер, — одповів той.— Але мені здалось, що на вулицях був надзвичайний рух.
— Треба було впорядити виборчий мітінг.
— Що-ж це — вибірали головного командуючого військом чи що?
— Ні, сер, мирового суддю.
Вислухавши ту відповідь, Філеас Фогг сів у вагон і потяг полетів повною парою.