Зівяле листя/Не знаю, що мене до тебе тягне

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зівяле листя
Іван Франко
Не знаю, що мене до тебе тягне
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
II.

не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.

І в груди щось метушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і цвітів,  —  молода любов
З обійм виходить гробови́х, студених

Себе я чую сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ;
Таким веселим, щирим і лагідним,
Яким я був за давніх, давніх літ.

І попри тебе йдучи, я дрожу.
Як перед злою не дрожав судьбою;
В твоє лице трівожно так гляджу,  — 
Здається, ось би впав перед тобою.

Як би ти слово прорекла мені,
Яб був щасливий наче цар могучий.
Та в серці щось порвалось би на дні,
З очей би сліз потік поллявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,
І приязнь мусілаб нам надокучить,
В життю, мабу́ть, ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш нераз тебе видаю,
На менеж певно й не зирнула ти;
Та прецінь аж у гріб мені  —  се знаю  — 
Лице твоє прийдеться донести.