Зівяле листя/Похорон пані А. Г.
| ◀ Нераз у сні являється мені | Зівяле листя Перший жмуток (1886—1893) Похорон пані А. Г. |
Я не кляв тебе, о зоре ▶ |
|
ПОХОРОН ПАНІ А. Г.
Так сталось! В труні металевій нині
Ота рука проклятая спочила,
Що ген-то, в добрій чи лихій годині
Нас розлучила.
Я бачив, як її зашрібували,
Вложили в склеп і привалили камінь,
Цементом заліпили й прикопали —
Значи́ть, і амінь.
А ти стояла зблизька у жалобі.
Заплакана, хоч сльози ті лиш з ока
Текли, чуття-ж не зрушило зглибока
Те, що в тім гробі.
Ще душно, яж стояв увесь холодний
Близь тебе й німо на сей гріб дивився.
Мов хмара з вітром, так в уяві бився
Засуд народний;
„Хто вбив живую душу й перед смертю
За вбійство смертну не відтерпів муку,
Той по-смерти з могили розпростерту
Простягне руку“.
І з твоїх сліз, з лиця твого блідого,
З очей, що скрились у важку жалобу,
Я хтів дійти, чи та рука померша
Простягнесь з гробу?…