Зівяле листя/Раз зійшлися ми случайно

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
V.

Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль  — 
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються зза трьохсот миль.

Я питав про щось такеє.
Що й не варт було питать.
Говорив щось про ідеї  — 
Та зовсім не те, не теє.
Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.

Ти кивну́ла головою,
В сінях окрилася як-стій;
Яж, мов одурілий, стою
І безсильний за тобою
Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут-отсе!
Два-три слова щирі, милі
І гарячі булиб в силі
Задержа́ть його на все.

Чує серце, що програ́на
Ставка вже не верне знов...
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем пяна,
Безнадійная любов.