Зівяле листя/Тричі мені являлася любов

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зівяле листя
Іван Франко
Тричі мені являлася любов
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
IX.

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих мов метелик підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна як дитина,
Пахуча як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга  —  гордая княгиня,
Бліда мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
„Мені не жить, тож най умру одна!”

І мовчки щезла там, де вічно темно.
Явилась третя  —  женщина чи звір?
Глядиш на неї  —  і очам приємно,

Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне,
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне  — 
Та враз мов бухло полумя червоне.

За само серце вхопила мене,
Мов Сфінкс у душу кіхтями впялилась,
І смокче кров і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне... Та дарма! дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась.

Часом на груди моїй задріма.
Та кіхтями не покида стискати:
То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати

В її очах  —  такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мельодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях,

І як я ним у пітьму помандрую.