Зівяле листя/Я хтів життю кінець зробить

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зівяле листя
Іван Франко
Я хтів життю кінець зробить
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
VIII.

Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирваться з ярма
Твойого чару  —  та дарма!
Зусиллям всім на перекір
У мні трусливий, підлий звір
Бунтуєсь, плаче мов дитя  — 
Сліпая привичка життя,
Привязання до тих кутів,
Де я не жив, а животів,
До праці, що зїдає дни,
А замісць рож дає терни.
До того краю, що мов смок
Із серця ссе найкращий сок,
Аж висхне віра в нім жива,  — 
Тоді отрути долива.
Я чую се  —  не варто жить,
Життям не варто дорожить,
Тебе утративши на вік,
Я чую се  —  єдиний лік,
Се кулька в лоб. Та щож, хитка
Не підіймається рука.

Увесь свій жаль, увесь свій біль
Хтів я в одну звернути ціль,
В один набій страшний як грім,
Зібрать свою всю силу в кім
І вилить голосно мов дзвін
Останній спів, страшний проклін,
Такий проклін, щоб мерзла кров,
В ненависть стялася любов,
Змінялась радість в темний сум,
І щоб краси не бачив ум,
І щоби уст цурався сміх
І від повік би сон відбіг,
Тюрмою-б весь зробився світ
І в лоні мами гиб би плід,  — 
І сей проклін, душе моя,
Хотів на тебе кинуть я
За насміх твій, за весь твій чар.
За той болючий, клятий дар  — 
З тернових колючок букет.
Та в серці мойому поет
Бунтуєсь, плаче мов дитя.
Для нього ти краса життя,
Струя чуття, пісень нора  — 
Проклін у горлі завмира.