зіпати

зіпати

Зіпа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Кричать, орать. О. 1862. I. 42. То піп дурний — нащесерце зіпає. Ном. № 12464. 2) = Зіхати 2 и 3. Курєтко туй-туй здохне; от іще зіпає ледві. Вх. Зн. 22.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Зіпа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Кричать, орать. О. 1862. I. 42. То піп дурний — нащесерце зіпає. Ном. № 12464. 2) = Зіха́ти 2 и 3. Курєтко туй-туй здохне; от іще зіпає ледві. Вх. Зн. 22.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28