IV. Михайло.
Добрий був газда́ Михайло,
Тихий чоловік:
По сусідськи, згідно, гарно
Проживав свій вік.
Все веселий хоч убогий,
Других веселив.
„Чень ще станемо на ноги!“
Раз в раз говорив.
Та не довело ся стати,
Бо тісний став час.
Треба гнутись і мовчати
І платить раз в раз.
То Михайло хоч сміяв ся,
Та гірким сміхом:
Страх в знаки єму давав ся
Арендар з довгом.
Аж в кінці злі дні настали:
Арендар вчепивсь,
Грунт за довг зліцитували,
А газда розпивсь.
І що день в шинку однако
Він в куті сидів,
І сміяв ся і балакав
І „мандрони плів“.
Швидко нивку жид послідну
За горівку взяв,
І з хатини жінку бідну
Геть з дітьми нагнав.
Жінка голосно ридала,
Йдучи здовж селом,
В голос мужа проклинала,
Ставши під шинком.
А Михайло коло кварти
У шинку сидів
І сміяв ся, строїв жарти
Та „мандрони плів“.
Вийшов спорожнивши мірку
І вже не прийшов:
Жид 'го рано на одвірку
Звислого найшов.
1881.
|
