З вершин і низин (1893)/Молодому другови

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
З вершин і низин
Іван Франко
Знайомим і незнайомим
Молодому другови
• Інші версії цієї роботи див. Молодому другові Львів: накладом Ольги Франко, 1893
Молодому другови.

Чом головку ти схилив до долу,
Спер на ручку скрань ту мармурову,
А очима в дали десь блукаєш,
Наче в дали доленьки шукаєш?
Що́ завис на тобі сутінь суму?
Що задумавсь, молоденький друже?
Ой не думай, голубе, ту думу,
Бо та дума зрадливая дуже!

З разу сьяє, мов сонце весною,
Наливає світ увесь красою
І чарує твоє серце й очи,
Наче любка у весільнім строю,
Наче зірка моргає з дна ночи,

Наче пчілка мід з квіток громадить:
Та як того меду покоштуєш,
Жар незнаний в серденьку почуєш,
І тоді вона тебе ізрадить!

Сонця блиски на дрібки розщипле,
Зорі в бездну темную розсипле,
В цвітів барві вкаже страсть кипучу,
В птахів піснях вкаже зойк розпуки,
У погоді вкаже скриту тучу,
У роскоши вкаже скриті муки,
В кождій перлі на красавиць шиі
Вкаже зсілі нещасливих сльози,
І твоі всі втіхи молодіі
Мов мороз нещадний поморозить.

Ох, і зблідне щічка та румяна,
А чоло, що добра доля з рана
Цілувала, стратить блиск слоновий
І пооресь зморщинами живо,
А твій взір свобідний, лазуровий
Потемніє — самому на диво.
Бо важкий, колючий шлях розуму,
Кождий крок щемить у серці, друже!
Ей, не думай, голубе, ту думу,
Бо та дума зрадливая дуже!
1883.