З вершин і низин (1893)/Самбатіон
| ◀ Панич | З вершин і низин Жидівські мелодіі Самбатіон |
Пірє ▶ |
|
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраіні?
Побачим, сли будем живі!
А я напере́д вам те кажу,
Як в наших се письмах стоіть:
Завчасно з побіди хвалять ся,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі!
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з божоі волі жиє він,
Щоб племя своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди,
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Зступав він жидів ратувать;
Коли ще й тепер єго впросять,
Він певно явить ся опять.
Та трудно се, дуже се трудно!
У краю далекому десь
Є море страшенне, кіпуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один доси те море
В далекій, незнаній земли,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своіх рабінів
Жиди до царя і рекли:
„Не ти́кай нас, царю! Жиє ще
І наш цар Давид на земли“.
А цар розсміяв ся безбожний:
„Ідіть се дурному скажіть!
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Як раз тому тисяча літ.
„А впрочім беру вас за слово:
Ідіть, і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
„А як не явить ся до мене
Давид на означений день,
То всіх вас жидів в моім царстві
Без милости виріжу в пень“.
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кіпучеє море
В далекій, незнаній земли.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший жиє цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночи й три дни,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізми підплили.
А сльози йіх в море влили ся
І в кригу стялись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і девять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась трівога німа.
На славную учту зібрались
З цілого пів світа царі,
І шумно, і говірно й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати похожають гуртами
І острять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почала ся.
Як гучно музика гримить!…
А плачуть жиди і ридають:
Не йіде наш цар, наш Давид!
Пів учти скінчилось, пів пяні напились
Вельможніі гості в дворі;
Кати похожають, в руках йіх іграють
Блискучі ножі й топорі.
Вже учта скінчилась, цар пяний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
Ах, йіде наш цар, наш Давид!
У чорній, замкнутій кариті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів йіде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карита,
Дід з неі, зігнутий до-в-пів
І сивий як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подає ся,
Немов полотно на воді!
Все низше, все глибше!… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все низше, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: „Вертай не ступай
Ще другов ногою на землю.
Бо згинемо ми і весь край!“
Дідусь усміхнув ся і каже:
„На учту просив ти мене!
Не хочеш — вертаю, та слухайже царю,
Не тикай ти племя моє!
„Ти-ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
То-ж знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб племя моє звоювать!
„А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє племя засяде
До царськоі учти між вас!“
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу;
Жиє цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженю жид —
І горе земли тій, як стане на нейі
Обома ногами Давид!
1883.
——————
- ↑ Після звістних жидівських погромів на Вкраіні в р. 1881. панувало між нашими жидами, особливо на Підгірю, велике занепокоєнє. Носились дивовижні слухи, трівожні оповісти, зловіщі пророкованя. Жидівські людові співаки складали навіть пісні о тих фактах, то гумористично висміваючи жидівську трівогу, то наслідуючи тон давніх псальмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилось чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразило мене сучасне приноровленє звістноі міні вже давнійше казки про кіпуче море Самбатіон, і пісня (жаль, що я не міг єі записати) зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кождій строфі апострофою до піря з розбитих жидівських перин. Отсе й були сюжети двох перших „Жидівських мелодій“.