Весно, що за чудо ти
Твориш в мойій груди!
Чи твій поклик з мертвоти
Й серце к жизні будить?
Вчора тлів мов Лазар я
В горя домовині —
Що ж се за нова зоря
Міні блисла нині?
Дивний голос мя кудись
Кличе — тут то, ген то:
„Встань, прокинь ся, пробудись!
Vivere memento!“
Вітре теплий, брате мій,
Чи твоя се мова?
Чи на гірці світляній
Так шумить діброва?
Травко, чи се може ти
Втішно так шептала
Що з під криги мертвоти
Знов на світло встала?
Чи се може шемріт твій,
Річко, срібна ленто,
Змив мій смуток і застій?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик житя могучий…
Весно, вітре, люблю вас,
Гори, ріки, тучі!
Люде, люде! я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кровю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento! 14 окт. 1883.
