Кобзарь (1876)/Том 1/Гамалія

Кобзарь
Том I
Тарас Шевченко
Гамалія

• Інші версії цієї роботи див. Гамалія

Прага: друкарня Др. Ед. Грегра, 1876

ГАМАЛІЯ.

Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи там раду радять, як на Турка стати, —
Не чуємо на чужині.

Ой повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу,
Суши наши слёзи, заглуши кайдани,
Розвій нашу тугу!

Ой заграй, заграй, синесеньке море,
Та під тими байдаками,
Що пливуть козаки, тілько мріють шапки,
Та на сей бік за нами.

Ой Боже наш, Боже! хоч і не за нами,
Неси Ти їх з України;
Почуємо славу, козацькую славу,
Почуємо, та й загинем!“

От-так у Скутарі козаки співали;
Співали сердеги, а слёзи лились;
Лилися козацькі, тугу домовляли.
Босфор аж затрясся, бо з-роду не чув
Козацького плачу; застогнав широкий
І шкурою, сірий бугай, стрепенув,
І хвилю, ревучи, далеко-далеко
У синєє море на ребрах послав.
І море ревнуло Босфорову мову,
У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові
Тую журбу-мову на хвилі подав.

Зареготався дід наш дужий,
Аж піна з уса потекла.
„Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?
Хортице сестро?“

Загула
Хортиця з Лугом: „Чую, чую!“
І Дніпр укрили байдаки,
І заспівали козаки:

„У туркені, по тім боці,
Хата на помості.
Гай, гай! море, грай!
Реви, скелі ламай!
Поїдемо в гості.

У туркені у кишені
Таляри-дукати.
Не кишені трусить
Їдем різать, палить
Братів визволяти!

У туркені яничари
І баша на лаві.
Гой ги, вороги!
Ми не маєм ваги!
Наша воля й слава!“

Пливуть собі співаючи;
Море вітер чує.
Попереду Гамалія
Байдаком керує.
Гамалію, серце мліє:
Сказилося море.
Не злякає! і сховались
За хвилі — за гори.

Дрімає в харемі — в раю Византія,
І Скутарь дрімає; БосФор кликотить,
Неначе скажений; то стогне, то виє:
Ёму Византію хочеться збудить.
„Не буди, БосФоре: буде тобі горе!
Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю! (реве синє море)
Хиба ти не знаєш, яких я несу
Гостей до султана?“

Так море спиняло.
(Любило завзятих чубатих Славян)
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала.
Дрімав у харемі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своёму Бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

„О, милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, и сором там —
Вставать з чужої домовини,
На суд Твій праведний прийти,
В залізах руки принести,
І перед всіми у кайданах
Стать козакові…“

— „Ріж і бий!
Мордуй невіру бусурмана!“
Кричять за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє:
Скутарь скаженіє!
„Ріжте, бийте!“ на фортеці
Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги;
Козацьтво преться без ваги —
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі —
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу розбиває,
Кайдани ламає.

„Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!“
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови.
І ніч стрепенулась:
Не бачила, стара мати,
Козацької плати.
Не лякайся, подивися
На бенкет козачий.
Темно всюди, як у буддень,
А свято чи мале.
Не злодії з Гамалієм
Їдять мовчки сало
Без шашлика. „Засвітимо!“
До самої хмари
З щоглистими кораблями
Палає Скутара.
Византія пробуркалась,
Витріщає очи,
Переплива на помогу,
Зубами скрегоче.

Реве-лютує Византія,
Руками берег достає;
Достала, зикнула, встає —
І на ножах в крові німіє.
Скутарь, мов пекло те, палає;
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацьтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Руйнують мури, срібло-злото
Несуть шапками козаки
І насипають байдаки.
Горить Скутарь, стиха работа,

І хлопці сходяться; зійшлись,
Люльки з пожару закурили,
На байдаки, — та й потягли,
Рвучи червоні гори-хвилі.

Пливуть собі, ніби з дому,
Так буцім гуляють,
Та, звичайне Запорозці,
Пливучи співають:

„Наш отаман Ганалія
Отаман завзятий,
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти, —
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти.
Ой приїхав Гамалія
Аж у ту Скутару, —
Сидять брати Запорозці,
Дожидають кари.
Ой як крикнув Гамалія:
„Брати, будем жити, —
Будем жити, вино пити,
Яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити!“
Вилітали Запорозці
На лан жито жати;
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
„Слава тобі, Гамаліє,
На весь світ великий, —
На весь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!“

Пливуть співаючи; пливе
Позад завзятий Гамалія:
Орел орлят мов стереже;
Із Дарданелів вітер віє,
А не женеться Византія:
Вона боїться, щоб чернець
Не засвітив Галату знову,
Або гетьман Иван Підкова
Не кликнув в море на ралець.
Пливуть собі, а із-за хвилі
Сонце хвилю червонить;
Перед ними море миле
Гомонить і кликотить.

Гамаліє, вітер віє…
Ось-ось наше море!…
І сховалися за хвилі —
За рожеві гори.