Кобзарь (1876)/Том 2/Саул

by Тарас Шевченко

◀ І Архимед, і Галилей

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко Саул

Царі ▶

Вікідані

Саул.

В непробудимому Китаї,
В Єгипті темному, у нас; ^[1]
І по-над Індом і Евфратом
Свої ягнята і телята
На полі вольнім вольно пас ^[2]
Чабан було в своёму раї,
І гадки гадоньки не має:
Пасе, і доїть, і стриже
Свою худобу та співає. — ^[3]
Аж — ось... лихий царя ^[4] несе
З законами, з мечем, з катами,
З князями, темними рабами.
В-ночі підкрались, зайняли
Отари з поля, а пасущих
І шатра їх, убогі кущі,
І все добро, дітей малих,
Сестру, жену, і все взяли,
І все розтлили, осквернили —
І оскверненних, худосилих,
Убогих серцем завдали
В роботу-каторгу. Минали
За днями дні. Раби мовчали,
Царі лупилися, росли,
І Вавилони мурували.
А маги, бонзи і жерці
(Неначе наші панотці) ^[5]
В храмах, пагодах годувались,
Мов кабани царям на сало
Та на ковбаси. І царі ^[6]
Самі собі побудували
Храми, кумирні, олтарі, —
Раби німиї поклонялись.

Жидам сердешним заздро стало,
Що й невеличкого царя,
Із кизяка хоч олтаря
У їх немає. Попросили ^[7]
Таки старого Самуїла,
Щоб він де хоче там і взяв,
А дав би їм старий царя.
От-то-ж премудрий прозорливець,
Поміркувавши, взяв єлей,
Та взяв од козлищ і свиней
Того Саула-здоровила
І їм помазав во царя.
Саул, „не будучи дуракъ,“
Набрав гарем собі чи-малий
Та й заходився царювать.
Дивилися, та дивувались
На новобранця чабани
Та промовляли, ^[8] що й вони
Таки не дурні: „Ач якого
Собі ми виблагали в Бога
Самодержавця!“ А Саул
Бере і город і аул,
Бере дівчя, бере ягницю,
Будує кедрові світлиці,
Престол із золота кує, ^[9]
Благоволеньє оддає
Своїм всеподданійшим голим,
І в багряниці довгополій
Ходив по храмині, ходив,
Аж поки, лобом не широкий,
В своїм гаремі одинокий,
Саул сердега — одурів.
Незабаром зібралась рада:
„Панове, честная громадо!
Що нам робить? Наш мудрий царь
Самодержавець-господарь ^[10]
Сердешний — одурів! Панове!
Чи нам ёго тепер лічить?
Чи заходиться та зробить
Царя здоровшого? По мові,
По мудрій раді розійшлись
Смутниї пастирі. ^[11]

 В кедровій,
В новій палаті царь не спить,
Не їсть, не пьє, не гомонить, ^[12]
А мовчки долі — всемогучий
Дере порфиру на онучі,
І ніби морщить постоли,
Плете волоки, озуває,
І у кедрових стін нових
Про батькове осля питає.
То візьме скипетр і заграє,
Мов на сопільці. І Саул
(Чабан Саул) сидить, співає,
Поки не втне на караул
І Самуїла не згадає. —
От-то ж вельможі й чабани
(Веніаминові внучата)
Тельця отрокам ^[13] принесли,
Щоб їм дозволено співати
У сінях царських. Заревла
Сивоборода, волохата
Рідня Саулова пузата
Та ще й гусляра привела,
Якогось чабана Давида.
— „І вийде царь Саул і вийде,“ —
Чабан співає — „на війну!...“
Саул прочумався та й ну,
Як той москаль, у батька, в матір
Свою ріденьку волохату
І вздовж і впоперек хрестить.
А гусляра того Давида
Трохи не вбив. ^[14] Як-би він знав,
Яке то лихо з ёго вийде,
З того лукавого Давида,
То мов гадюку б розтоптав
Гадючу слину. А тепер
Плугами, ралом не розорем
Прокляту ниву: проросла
Колючим терном. Горе, горе!
Дрібніють люде на землі, ^[15]
Ростуть і висяться царі!
13 Октября 1860 р.

---

---

1. ... і в нас. (Перш. рук.)
2. Свою худобу пастирь пас
   В своїм степу, в своёму раї (ib.)
3. Пасе собі, пасе-пасе,
   Та хвалить Бога, та співає (ib.)
4. ... лихий царів несе
   З дружинами, з огнем, з ножами,
   З жерцями, з книгами, з войсками. (ib.)
5. (Мов наші ченчики-ченці).
6. ... От царі,
   Росли собі царі, росли,
   Повиростали вже чи-мало. (ib.)
7. ... і просили
   Пророка старця Самуїла,
   Щоб він де хоче там і взяв,
   А дав би їм таки царя.
   Святий старенький прозорливець (ib.)
8. Ти дивувались... (ib)
9. І гвардію на караул
   Муштрує сам. І одинокий,
   В порфнрі довгій і широкій,
   Середь гярена царь Саул,
   Зробивши сам на караул,
   Та й одурів. (ib.)
10. І господарь і государь
    Сёгодня одурів! (ib.)
11. Вельможі-пастирі. (ib.)
12. Не їсть, не пьє і не кричить, (ib.)
13. Тельця лакеям принесли,
    Щоб їм дозволено співати
    У царських сінях. Заревли
    Сивобороді, волохаті
    Вельможі-пастирі пузаті... (ib.)
14. Трохи не вбив, не розтоптав
    Яко гадюку. Як-би знав,
    Якеє лихо на світ вийде
    З того поганого Давида,
    То розтоптав би і розтер
    Гадючу слину. (ib.)
15. І досі дуріють царі, —
    І поки горе на землі! (ib.)