Кобзарь (1876)/Том 2/Холодний яр
| ◀ Кавказ | Кобзарь. Том 2 Холодний яр |
До мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє дружнеє посланіє ▶ |
|
|
У всякого своє лихо,
І в мене те лихо; [1]
Хоть не своє — позичене,
А все таки лихо.
На що б, бачться, те згадувать,
Що давно минуло?
Будить Вог-знає колишнє?!
Добре, що заснуло!...
Хоть і яр той! [2] Вже до ёго
І стежки малої
Не осталось, і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там, а згадаєш,
То була й дорога
З монастира Митриного [3]
До яру страшного.
В яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У яр тоді [4] сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином, і брат з братом, —
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого Ляха.
Де-ж ти дівся в яр глибокий [5]
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом?
Чи то засадили [6]
Нові кати, щоб до тебе
Люде не ходили
На пораду: що їм діять
З добрими панами,
Людоідами лихими.
Новими Ляхами?
Не гатіте! бо над яром [7]
Залізняк витає,
І на Умань позірае:
Гонту виглядає!
Не ховайте, не топчіте
Святого закону!
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона!
Не славьтеся царевою
Святою війною,
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять!
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество! Їй-Богу,
Овеча натура!
Дурний шию підставляє
І не знає, за що,
Та ще й Гонту зневажає,
Ледаче-ледащо:
„Гайдамаки — не воіни;
Разбійники, вори;
Пятно в нашій історії!...“
Брешеш, людоморе!
За святую правду, волю
Розбійник не стане;
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний; не заріже
Лукавого сина;
Не розібьє живе серце
За свою Вкраїну!
Ви — розбійники неситі!
Голодні ворони!
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім данною,
І сердешним людом
Торгуєте?... Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо! — Дуріть дітей,
І брата сліпого;
Дуріть себе, чужих людей...
Та не дуріть Бога;
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара,
І повіє новий огонь
З Холодного яру!
17 Декабря, 1845 р. Вьюнище.
——————