Кобзарь (1876)/Том 2/Як-би ви знали, паничі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Як-би ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили,
Та марне Бога б не хвалили,
На наші слёзи сиіючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм?
Я в хаті мучився колись,
Мої там слёзи пролились, —
Найперші слёзи! Я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло,
Щоб у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!

 Не називаю її раєм
Тиї хатиночки у гаї
Над чистим ставом, край села.
Мене там мати повила
І повиваючи співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину; в тім гаю
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила;
Там батько, плачучи за дітьми,
(А ми малі були і голі)
Не витерпів лихої долі, —
Умер на панщині!... а ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам,
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили;
А сестри!... сестри? Горе вам,
Мої голубки молодиї!
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужиї,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

 Мені аж страшно, як згадаю
Отту хатину край села.
Таких, Боже наш, діла
Ми творимо у напіім раї!
На праведній Твоїй землі
Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм.
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо,
І їх слёзами поливаєм.
А може й те ще... Ні, не знаю,
А так здається, сам єси
(Бо без Твоєї, Боже, волі...
Ми б не нудились в раї голі!)
А може й сам на небеси
Смієшся, батечку, над нами,
Та може радишся з панами,
Як править миром?! Бо дивись:
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть по над ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда рай?!
А подивися, та спитай
Що там твориться у тім раю?!...
Звичайне радость, та хвала,
Тобі Єдиному Святому,
За дивниї твої діла!...
Оттим-бо й ба!... Хвали нікому,
А кров, та слёзи, та хула,
Хула всёму!... Ні, ні! нічого
Нема святого на землі!
Мені здається, що й самого
Тебе вже люде прокляли.
1850 р.