Комунїстичний манїфест/Соціялїстична і комунїстична лїтература

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Комунїстичний манїфест (1917
Карл Маркс, Фрідріх Енґельс
Соціялїстична і комунїстична лїтература
Цей текст написаний желехівкою.
Видання: Клівленд: Українська федерація Американської соціялістичної партії, 1917.
Комунїстичний манїфест збр7.png
 
III.
СОЦІЯЛЇСТИЧНА І КОМУНЇСТИЧНА ЛЇТЕРАТУРА.
 

 
1) Реакційний соціялїзм.
а) Февдальний соціялїзм.

Через своє історичне становище французька і анґлїйська арістократія була покликана писати памфлети на сучасне буржуазне суспільство. В часи липневої французкої революції 1830 р. і анґлїйського реформаційного руху її ще раз побив ненавистний висїкака. Більше не могло бути й балачки про поважну полїтичну боротьбу. Їй лишила ся тілько лїтературна боротьба. Але й на лїтературному полї вже були неможливі старі балачки з часїв реставрації. Щоб зворушити до себе симпатію, арістократія мусїла удавати, що вона не дбає про свої інтереси, а як складає свій акт обвинувачення проти буржуазії, то тільки через те, що хоче боронити інтереси визискуваної робітничої кляси. Оттак вона знайшла собі утіху в тім, що сьпівала прикладки на свойого нового пана і осьмілювалась нашіптувати йому на ухо більш або меньш злощасні віщування.

От таким то робом повстав февдальний соціялїзм, що був почасти жалїстною піснею, почасти пашквилем, почасти відгомоном минулого, почасти погрозою на будуче; він часом утрапляв в саме серце буржуазії гірким і дотепно-вразливим присудом, але завжди робив сьмішне вражіннє своєю цїлковитою нездатністтю зрозуміти ходу сучасної історії.

Держучи в руцї жебрацьку торбину пролєтаря, вони вимахували нею, як прапором, щоб збірати круг себе нарід. Але скільки б разів він не зібрав ся, він спостерігав на йхнїх плечах февдальні клейноди і розбігав ся з голосним зневажливим реготом.

Частина французких леґітімістів і молода Анґлія виставляли цю кумедію найкраще.

Коли февдали доводять, що їхній засіб визискування мав иньший вигляд від буржуазного, то вони забувають тільки те, що вони визискували серед зовсїм иньших, вже минулих, обставин і умов. Коли вони кажуть, що за їх панування не було сучасного пролєтаріяту, то вони забувають тільки те, що як раз сучасна буржуазія була конечним паростком їхнього суспільного ладу.

А проте вони так мало ховають реакційний характер своєї критики, що головне їх жалїннє на буржуазію є за те, що під ії режімом розвиваєть ся така кляса, яка пустить за вітром увесь старий суспільний лад.

Вони нарікають на буржуазію далеко більше за те, що вона породила революційний пролєтаріят, нїж за те, що вона породила взагалї пролєтаріят.

Через це, в практичній полїтицї вони беруть участь у всїх насильних заводах проти робітничої кляси, а в звичайнім життю, на сьміх всїм своїм пишним словам, вони потраплять збірати золоті яблука і вигідно проміняти щирість, любов, честь — на овечу вовну, буряки та горілку.

Як піп раз-у-раз ішов поруч з февдалом, так і попівський соціялїзм йде поруч з февдальним.

Нема нїчого легшого, як полити соціялїстичною поливою християнський аскетізм. Хіба ж християнсьтво не повставало також проти пріватної власности, проти шлюбу, проти держави? Хіба воно не проповідувало замісць добродійства бідности, безженства, убивання тїла, чернечого життя і церкви? Християнський соціялїзм — це та свячена вода, що нею піп кропить злість аристократа.

б) Дрібно-буржуазний соціялїзм.

Февдальна арістократія не була єдиною клясою, поваленою буржуазією, — клясою, умови істновання якої в буржуазному суспільстві почали хиріти й умірати. Міщанство і селянство середніх віків були попередниками сучасної буржуазії. В країнах, де промисел і торговля мало розвинені, ця кляса ще й досї нидіє по біля буржуазії, яка що раз то вбиваєть ся в силу.

В тих краях, де розвинула ся сучасна цівілїзація, склала ся нова дрібна буржуазія. Вона коливаєть ся між пролєтаріятом і великою буржуазією і яко додаток до сучасного суспільства раз-у-раз виникає знову. Але конкуренція раз-по-раз спихає членів ії в ряди пролєтаріяту і вони бачать, що наближаєть ся той час, коли з розвитком промислу вони зовсїм зникнуть як самостійна частина сучасного суспільства і коли в торговлї, в мануфактурі, хлїборобстві замісць них настануть доглядачі за робітниками і слуги.

Розумієть ся, що в таких краях, як Франція, де більша частина населення складаєть ся з селян, ті письменники, які вступались за пролєтаріят проти буржуазії, критикуючи буржуазний режім, прикладали до його дрібно-буржуазну і дрібноселянську мірку і боронили робітничу партію з погляду дрібно-буржуазного. Оттак склав ся дрібно-буржуазний соціялїзм. Головою такої лїтератури є Сісмонді не тільки для Франції, але й для Анґлії.

Цей соціялїзм дуже дотепно розібрав всї суперечки в сучасних продукційних відносинах. Він виявив на сьвіт лицемірні прикраси економістів. Він непохитно показав на руйнуючий вплив машинерії і подїлу працї, на концентрацію капіталів і ґрунтів, на надпродукцію і крізи, на неминучу загубу дрібних міщан і селян, на злидні пролєтаріяту, на анархію в продукції, на страшенно нерівне роскладаннє богацтв, на згубну промислову війну про-між націй, на руйнованнє старих звичаїв, старих родинних відносин, старих національностий.

З огляду на позітивний зміст цього соціялїзму, виходить що він або бажає повернути старі відносини продукції і міньби, а в купі з ними старі відносини власности і старе суспільство, або хоче сучасні знаряддя продукції і міньби знов замкнути в кайдани старих відносин власности, в ті кайдани, які упали і мусїли упасти завдяки цим самим знаряддям. В обох припадках він є реакційним, а разом з тим і утопійним.

Цехова система в мануфактурі і патріярхальне хазяйство на селї — це його останнє слово.

В своїм дальшім розвитку цей напрям перевернув ся в боязьке ниттє.

в) Нїмецькій або «справжній» соціялїзм.

Соціялїстична і комунїстична лїтература Франції, що виникла під гнітом панування буржуазії і що є лїтературним відгомоном боротьби проти цього панування, перейшла до Нїмеччини як раз в той час, коли буржуазія роспочала свою боротьбу проти февдального абсолютизму.

Нїмецькі фільозофи, півфільозофи і мудрії ласо ухопили ся до цієї лїтератури, але вони забули, що разом з цією французкою лїтературою не перейшли до Нїмеччини і французкі життєві відносини. Французка лїтература до нїмецких відносин не мала нїякої практичної ваги і набрала чисто лїтературного характеру. Вона мимохіть стала непотрібним розміркуваннєм над здійсненнєм людських мрій. Так напр.: вимоги першої французкої революції мали вагу для нїмецьких фільозофів 18 столїття лиш як вимоги «практичного розуму» взагалї; а виява волї революційної французкої буржуазії означала на їхню думку закони чистої волї, такої волї, якою вона повинна бути, справжньої людської волї.

Праця нїмецьких письменників була в тім, щоб погодити нові французкі ідеї з своєю старою фільозофською совісттю, або, краще сказати, в тім, щоб перейняти французкі ідеї, стоючи на свойому фільозофському ґрунті.

Це перейманнє відбуло ся таким самим способом, яким взагалї переймаєть ся чужу мову, себ-то через переклад.

Відомо, що ченцї, переписуючи манускрипти, в яких були списані клясичні вчинки старих поганьських часів, додавали од себе нісенітниці про католицьких святих. Нїмецькі письменники з сьвітською французкою лїтературою зробили навпаки. Вони виписували своє фільозофське безглуздє по за французкими оріґіналами. Напр., під заслоною французкої критики грошевих відносин вони писали про «відцураннє від людської істоти,» під заслоною францукої критики буржуазної держави вони писали про «знесеннє панування абстрактно загального» і т. и.

Підсуваннє цих фільозофських теревенів під французкі виклади вони охрестили за «Фільозофію дїла», за «Справжній соціялїзм», за «Нїмецьку науку соціялїзму», «фільозофське обґрунтуваннє соціялїму» і т. п.

Оттак французку соціялїстично-комунїстичну лїтературу було цїлком вивалашано. І через те, що в руках нїмця вона перестала одсьвічувати боротьбу одної кляси проти другої, то нїмець був переконаний, що він переміг «французку однобічність», що він заступаєть ся за потребу правди, а не правдиві потребі, за інстереси людської істоти, а не за інтереси пролєтаріяту, за інтереси людини взагалї, — людини, що не належить навіть до дійсности, а до небесних туманів фільозофської фантазії.

Цей нїмецький соціялїзм, що так поважно і щиро брав ся до своїх мизерних школярських вправ, і що так по ярмарковому вигукував про себе, втеряв, проте, свою педантичну невинність.

Боротьба нїмецької, а надто пруської буржуазії проти февдалів і абсолютного королївства, одним словом, лїберальний рух — став поважнійший.

«Справжній» соціялїзм мав таким чином бажану нагоду виставити проти полїтичного руху соціялїстичні вимоги, мав нагоду посилати традіційні прокльони лїбералїзмові, представницькому правлінню, буржуазній конкуренції, буржуазній волї друку, буржуазному праву, буржуазній волї і рівности, він мав нагоду проповідувати народнім массам, що вони в цім буржуазнім рухові нїчого не здобудуть, а навпаки усе погублять. Нїмецький соціялїзм до речі забув, що французка критика, — невдалим відгомоном якої він був, — мала на думцї сучасне буржуазне суспільство з відповідними до його матеріяльними умовами істнування і відповідною полїтичною констітуцією, тоб-то як раз ті обставини, про здобуттє яких в Нїмеччинї тільки була мова.

Він був для нїмецьких абсолютних урядів з їхнєю дружиною попів, шкільних учителів, дїдичів і бюрократів — за добре пугало проти грізно виступаючої буржуазії.

Він був солодким додатком до гірких ударів нагайки і рушничих куль, якими цї самі уряди «усмиряли» повстання нїмецьких робітників.

Таким чином «справжній» соціялїзм, повернувшись у зброю урядів проти нїмецької буржуазії, почав також заступати ся і за безпосереднє реакційні інтереси, за інтереси нїмецьких дрібних міщан. Це дрібне міщанство, що залишило ся від 16. столїття і що з того часу раз-по-раз знов виринало в ріжноманітних формах, — було правдивою підвалиною істнуючого ладу.

Задержуваннє його було задержуваннєм істнуючого в Нїмеччинї ладу. Воно боїть ся промислового і полїтичного панування буржуазії через те, що це пануваннє запевняє йому погибіль з одного боку, в наслїдок концентрації капіталу, з другого боку, — в наслідок зросту революційного пролєтаріяту. Тому здавало ся, що «справжній» соціялїзм зараз забє обидві мухи. І він розповсюджував ся, як пошесть.

Керея, зіткана з метафізичного прядива, помережена квітками красномовного мудрійства, вкрита росою чулого сентименталїзму, ця надзвичайна керея, в котру нїмецкі соціялїсти загортали своїх кілька задубілих »вічних правд«, побільшувала тілько здобуток їхніх товарів серед цієї публики.

З свого боку нїмецкий соціялїзм щораз більше пізнавав своє призначеннє, — призначеннє бути будучим заступником оцього дрібного міщанства.

Він проголошував нїмецьку націю за нормальну націю, а нїмецького міщанина за нормальну людину. Кожному гидкому вчинкові цього міщанства він надавав якійсь таємничий, високий, соціялїстичний зміст, перевертаючи цї вчинки на виворіть. Консеквентний до краю, він виступив безпосереднє проти грубо-руйнуючої тенденції комунїзму, і проголосив свою безпартійність вищою від усякої клясової боротьби.

За дуже небагатьма виїмками всї наче-б то соціялїстичні і комунїстичні писання, що кружляють по Нїмеччинї, належать до цієї брудної знесилюючої лїтератури.[1]

2) Консервативний або буржуазний соціялїзм.

Певна частина буржуазії хоче зарадити соціяльному лихові, щоб забезпечити істнованнє буржуазного суспільства.

До цієї частини належать: економісти, філянтропи, гуманісти, ті, що хотять полїпшити становище працюючої кляси, доброчинцї, ласкавцї тварів, фундатори товариств тверезости, дрібні реформатори самих ріжних сортів. І цей буржуазний соціялїзм справив навіть цїлі системи.

Прикладом може бути Фільозофія де ля Місере Прудона.

Цї соціялїсти-буржуа хотять зоставити надалї житєві умови сучасного суспільства, скасувавши необхідно випливаючу з цих умов боротьбу і небезпеки. Вони хотять зоставити надалї сучасне суспільство, але без тих елєментів, які баламутять його і руйнують. Вони хотять буржуазії без пролєтаріяту. Буржуазія, розумієть ся, уявляє, що той сьвіт, в якому вона панує, — то найкращий сьвіт. Буржуазний соціялїзм виробляє з цього утішного уявлення напів системи або цїлі системи. Пропонуючи пролєтаріятови здійснити його системи і увійти в новий Єрусалим, цей соціялїзм, властиво домагаєть ся лишень того, щоб пролєтаріят зостав ся в старому суспільстві, але щоб перестав його ненавидїти.

Друга, не така систематична, але більш практична форма цього соціялїзму силкувалась відвернути робітничу клясу від кожного революційного руху, доказуючи, що не та чи иньша полїтична зміна, а лиш зміна матеріяльних, економічних відносин, може полїпшити становище робітників. Але зміну матеріяльних життєвих обставин цей соціялїзм зовсїм не розумів, як буржуазних продукційних відносин, бо це можливо тільки шляхом революції, він має на увазї лишень адмінїстративні полїпшення на ґрунтї цих самих продукційних відносин, що, таким чином, нїчого не змінять в відносинах поміж капіталом і наємною працею, а тільки в кращім разї зменьшують для буржуазії кошти її панування і роблять простїйшим державне порядкування.

Буржуазний соціялїзм досягає відповідного до себе виразу лишень там, де він робить ся звичайною реторичною фігурою.

Вільна торговля! користна для робочої кляси; охоронні тарифи! в інтересї працюючої кляси; тюрма! в інтересі робочої кляси: це останнє, єдине поважне помисленне слово буржуазного соціялїзму.

Соціялїзм буржуазії весь складаєть ся з доказування, що буржуа є буржуа — в інтересї працюючої кляси.

Критично-утопичний соціялїзм і комунїзм.

Ми тут балакаємо не про лїтературу, що у всїх великих сучасних революціях висловлювала вимоги пролєтаріяту. (Писання Бабефа і инш.)

Перші спроби пролєтаріяту безпосередне осягнути своїх власних інтересів, зроблені в часи загального заворушення, період упадання февдального суспільства, — конче мусїли розбити ся через нерозвиненість самого пролєтаріяту і через брак матеріяльних умов до його визволення, бо цї умови як раз сами — лиш продукт буржуазної епохи. Революційна лїтература, що супроводила цї перші рухи пролєтаріяту, на зміст була мимоволї реакційною. Вона проповідувала загальний аскетизм і заведеннє грубої рівности.

Дїйсні соціялїстичні і комунїстичні системи, системи Сен-Симона, Фурє, Оуена і т. и. виринули в першій, нерозвиненій добі боротьби між пролєтаріятом і буржуазією, в добі про яку ми писали ранїйш. (Див. Буржуазія і пролєтаріят.)

Творцї цих систем уже бачать антаґонізм кляс; вони бачуть і вплив тих елєментів, що руйнують саме пануюче суспільство. Але вони не помічають на боцї пролєтаріяту нїякої історичної самодїяльности, нїякого властивого йому полїтичного руху.

Затим, що розвиток клясових антаґонізмів йде поруч з розвитком промислу, то вони теж не могли знайти матеріяльних умов, потрібних до визволення пролєтаріяту; вони намагались утворити цї умови соціяльною наукою соціяльними законами.

На місце суспільної діяльности мусїла стати їхня особиста дїяльність, на місце історичних умов до визволення — фантастичні умови, на місце спокволу поступаючої орґанїзації пролєтаріятів в клясу — умисне приміркована орґанїзація суспільства. Будуча сьвітова історія замикаєть ся для них в пропагандї і в запровадженню на практицї їхніх суспільних плянів.

Вони справдї розуміли, що в своїх плянах вони переважно боронять інтереси робочої кляси, яко кляси, що найбільше терпить. Та пролєтаріят істнує для них тільки з огляду на те, що він найбільше терпить.

Але не розвинена форма клясової боротьби, так само як їх власне життєве становище, доводять до того, що їм починає здавати ся, що вони стоять далеко вище по над тими клясовими антаґонїзмами. Вони бажають полїпшити життєве становище всїх членів суспільства, навіть тих, яким живеть ся найкраще. Через це вони раз-у-раз звертались до усього суспільства без ріжницї, ба навіть переважно до пануючих кляс. Вони гадали, що треба лиш зрозуміти їхню систему, щоб признати її за найкращий плян найлїпшого суспільства.

Вони відхилялись, через це, від усякої полїтичної, а надто революційної дїяльности; вони хотїли осягнути своєї мети мирними шляхами і силкувались пробити дорогу для нової суспільної евангелії, дрібними, звичайно хибними, експеріментами і силою прикладу.

Фантастичне малюваннє будучого суспільства виникає в такі часи, коли пролєтаріят ще дуже мало розвинений, а значить сам ще фантастично уявляє собі своє власне становище; воно, це малюваннє, відповідає першим, повним предчуття, його пориванням до загальної перебудови суспільства.

Але соціяльні і комунїстичні писання складають ся також з критичних елєментів. Вони нападають на всї підстави сучасного сусплільства. Через це вони поставили дуже коштовний матеріял до просьвічення робітників. Їхні позітивні пункти що до будучого суспільства, напр. знесеннє ріжницї по-між містом і селом, знищеннє родини, приватного зиску, наємної працї, проголошення суспільної гармонії, обернненє держави в просте порядкуваннє продукцією — всї цї їхні пункти кажуть лишень про знесеннє тих клясових антаґонізмів, котрі як-раз тільки починають розвивати ся і котрі вони знають ще тільки у їх першій нерозвиненій, непевній формі. Через це цї пункти сами мають ще чисто-утопичний характер.

Вага критично-утопичного соціялїзму стоїть в цїлком протилежному відношенню до історичного розвитку. Помірно з тим, як розвиваєть ся і впорядковуєть ся клясова боротьба, це фактичне підніманнє себе над него, фантастичне звоюваннє її губить всяку практичну вартість, всяку теоретичну вагу. Через це, як творцї цих систем з багатьох боків і були революційні, то їх ученики раз-у-раз складають реакційні секти. Вони міцно тримають ся за старі погляди своїх учителїв, не вважаючи на історичний поступовий розвиток пролєтаріяту. Завдяки цьому вони хотять знов загасити клясову боротьбу і усунути клясові антаґонізми. Вони ще досї мріють про здійсненє своїх суспільних утопій, про закладаннє окремих »фалянстерів«, заснованнє Кольоній, урядженнє малої «Ікарії»[2], — цього манесенького видання нового Єрусалиму і для того, щоб збудувати всї цї ішпанські замки, вони мусїли звертать ся до філянтропії буржуазних душ і гаманцїв. По малу малу вони сходять до катеґорії ранїйше намальованих реакційних або консервативних соціялїстів, відріжняючись від них лиш більш систематичним педантизмом і фанатичною вірою в чудодійну силу своєї соціяльної науки.

Через це вони з серцем виступають проти всякого полїтичного руху робітників, гадаючи, що він міг повстати тільки з сліпої невіри в нову євангелію.

Оуеністи реаґують проти чартистів в Анґлїї, а Фур'єристи — проти реформістів у Франції.


Комунїстичний манїфест.збр8.png

——————

  1. Революційна хуртовина 1848 р. геть часто вимела цю шолудиву лїтературу, а її носіїв позбавила охоти встрявати надалї до соціялїзму. Головним представником і клясичним типом цієї лїтератури є добродій Карль Ґрюн.
  2. «Гомме-Кольоніями (кольоніями в середині країн) Оуен називає свої взірцеві комунїстичні товариства. «Фалянстер» — це назва приміркованих Фур'є громадських палаців. «Ікарією» звала ся утопійно-фантастична країна, комунїстичне упорядкуваннє якої намалював Кабе.