Конрад Валлєнрод/Примітки
| ◀ VI. Пращання | Конрад Валлєнрод пер.: Степан Чарнецький Примітки |
|
Стор. 5. стрічка 6. Тевтони — то давне ґерманське племя — переносно Німці.
Стор. 9. стрічка 1. На марівнбурській вежі дзвони грають. Марівнбурґ, по польськи Мальборґ, твердиня, колись столичний город Хрестоносців. В склепах замку були гроби начальників; деякі збереглися.
Стор. 9. стрічка 8 і 9. Великий меч — великий хрест. Інсиґнія начальників Хрестового Чину (Брацтва).
Стор. 13. стрічка 27, 28. І тим безсмертним душі талізманом держить звірячу силу на припоні.
Зір людини, каже Копер, коли сяє виразом відваги й розуму, робить сильне вражіння навіть на дикі звірята.
Стор. 15. стрічка 8. Старший комтур — перший достойник після начальника.
Стор. 16. стрічка 17. Як невідома з чужини невіста примандрувала у Марії місто.
Літописи тих часів згадують про сільську дівчину, що прийшла у Марівнбурґ і просила, щоби її замурували в окремій келії, у якій і померла. Її гріб прославився чудесами.
Стор. 18. стрічка 25, 26. Повірмо слову, що з вежі лунало про Конрада! Цеж ворожба щаслива!
В часі вибору, як гадки були поділені або не певні, подібні події брали за ворожбу і вони впливали на обряди капітули. Ось наприклад Вінрих Кніпроде дістав усі голоси, бо кількох братчиків чули, мовляв, тричі у гробах начальників: „Vinrice! Ordo laborat!“ „Вінриху, Чин у небезпеці!“
Стор. 23. стрічка 26. Замок Свенторога. — Вильненський замок, в якому удержувано вічний вогонь.
Стор. 33. стрічка 14. Радіймо в Бозі!
Клич монаших бенкетів в ті часи.
Стор. 39. Пісня вайдельоти.
Вайдельоти, (Сінґноти, Лінґустопи,) це були жреці, яких завданням було у свята переказувати або оспівувати діла предків. Старі Литовці і Прусаки любили дуже поезію.Стор. 39. стрічка 5. Являється нераз опир-дівчина.
Простий народ на Литві уявляє собі морове повітря як дівчину, якої поява заповідає страшні пошести.
Стор. 44. стрічка 11. Вальтером мене прозвали.
Вальтер фон Стадіон, нім. рицар, взятий в полон Литовцями, оженився з донькою Кейстута і з нею тайно виїхав з Литви. Часто лучалося, що Прусаки і Литовці, яких в діточім віку пірвано і виховано в Німеччині, повертали до рідного краю і ставалися найбільшими ворогами Німців.
Стор. 66. стрічка 24. Таємний трибунал.
В середних віках, коли можні дуки й барони допускались часто злочинів, коли повага звичайних трибуналів була надто слаба, щоб їх покарати, заснувалося потайне брацтво, якого члени не зналися між собою і вязалися присягою безпощадно карати провинних. Коли потайний суд видав вирок смерти, повідомлювали засудженого окликом під його вікнами: „Горе!“ Це тричі повторене слово було осторогою; хто його вчув, готовився на неминучу смерть. Потайний суд називався ще „фемічний“ або „вестфальський“.
Стор. 79. стрічка 1. Бард — співак, поет.
Отсе оповідання прозване історичним, бо характери дієвих осіб і всі важнійші наведені в ньому події змальовані по історії. Сучасні хроніки в частинних розірваних списках, треба нераз відгадувати і доповнювати, щоби з них створити яку історичну цілість. Хоть в історії Валлєнрода дозволив я собі на чимало здогадів, сподіюся оправдати їх імовірністю. По хронікам Конрад Валлєнрод не походив зі славної німецької родини Валлєнродів, хоть подавав себе за її нащадка. Про характер тої людини є ріжні, суперечні перекази. Більшість хронікарів закидає йому гордість, жостокість, піянство, суворість для підчинених, малу дбайливість за віру, а то й ненависть до духовних. З другого боку признають йому сучасні поети великий ум, хоробрість, благородність і силу характеру; чейже без рідких прикмет годі булоби йому вдержати вдасть серед загальної ненависти й невдач, які привів на Хрестоносців. Коли обняв владу в Чині, була пригожа пора воювати з Литвою, бо Витовт обіцював сам вести Німців на Литву і щедро винагородити поміч. Та Валлєнрод проволікав війну; що гірше зразив Витовта і так йому необережно завірив, що той князь порозумівся потайно з Ягайлою, не лиш втік з Прус, а то по дорозі вступав у німецькі замки як союзник і палив їх та вирізував залоги. При такій некорисній зміні обставин, треба було понехати війну, або вести її дуже обережно. Валлєнрод проголошує хрестоносний похід, висипає скарби Чину на воєнні приготовання (5,000.000 марок, около міліон угорських золотих, сума на тодішні часи велячезна), йде на Литву. Мігби здобути Вильно, коли би не гаяв часу на бенкетах і ожиданнях підмоги. Прийшла осінь; Валлєнрод лишає військо без поживи, у найбільшому неладі, а сам подається до Прус. Літописці та пізнійші історики не находять причини того несподівано скорого відїзду. Деякі приписували втечу Валлєнрода божевіллю. Всі тут наведені суперечности можна погодити, коли би приняти, що Валлєнрод був з роду Литовцем, що вступив до Хрестоносців, щоби над ними пімститися. Дійсно пановання його було найтящим ударом для сили Хрестоносців. Допускаємо, що Валлєнрод, це був той Вальтер Стадіон, вкорочуючи лише о кільканайцять років минулий час між відїздом Вальтера з Литви і появою Конрада в Марієнбурзі. Валлєнрод помер наглою смертю в р. 1394. — Гальбан, або як його зовуть літописці доктор Леандер фон Альбанус, чернець, одинокий і невідступний товариш Валлєнрода, хоть прокидався богомільним, по літописцям був єретиком, поганином а може й чарівником. Про смерть Гальбана нема певних вісток. Деякі пишуть, що потонув, инші, що потайки втік.