ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау

◀ Микола Лєнау

Лїтературно-науковий вістник Том XX. Книжка XI Із поезий Миколи Лєнау пер.: Павло Грабовський

Правда ▶

• Цей текст написаний желехівкою.

Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1902

ІЗ ПОЕЗИЙ МИКОЛИ ЛЄНАУ.

---

 

I.

 

Сьвітить сонце красне
На поля, садки;
Старчиня нещасне
Продає квітки.

Гірко, весно рання,
Нам тебе стрічать:
Перше привітання
Маєм від старчат.

З рук убогих квітка
Радує за те,
Яко добра звістка
Про тепло сьвяте.

Так і наше горе,
Випите до дна:
Його переборе
Під кінець весна.

 

II.

 

Дощ та буря, вечір гасне…
Треба йти, але куди?
Сумно верби кучеряві
Похилились край води.

Я покинув рід коханий…
Лийтесь, сльози! Де знайти
Такий иньший? Плачуть верби,
Вітер гне очерети.

Ти, голубко сизокрила,
Сяєш промінем одна,
Як зорить крізь верби часом
З неба зіронька ясна.

 

III.

 

Соловейки, рожі, пахощі та співи…
О, не завдавайте більш жалю менї ви,
Не вражайте серця: хай у йому тьма
На вік запанує — і глуха й нїма!

Бо кобзарь нещасний з вами розпрощав ся,
Бо менї на долю сум один остав ся,
Чорні хмари сунуть наче в осени,
І талан і воля — згинули вони.

Мов зима круг мене завиває люта,
Душу мою хвору закувала в пута:
Розгубив надїї, що зазнав колись,
Які були сльози — кригою взялись.

Пташенятка, співи, пахощі та квіти…
Не воруште думки, — де її подїти?
Бо ви нагадали, що весна прийшла,
Але не для мене цьвітом зацьвіта.

 

IV.

 

О краю мій! Прощаючись на віки,
В останнїй раз дивлюсь на все сумне.
Хай раб дурний цїлує слїд владики,
Перед деспотом низько спину гне.

Хай пада він до долу перед катом,
Лякаючись мов звіра віддалїк…
Де скрізь ярмо невольницьке, нема там
Пуття, та вже не діждеш ся й по вік.

Вперед, вперед! Туди полину в даль я,
Де сонечко проблимує зі тьми…
Ти, синє море, затопи провалля,
Що залягло від давна між людьми!

Пливу в той край, що визволив ся з панства,
Що як другі безсило не замовк,
А поборов всї заходи тиранства,
Осяяний огнем нових думок.

Переклав

Павло Грабовський