ЛНВ/20/11/Із поезий Миколи Лєнау

Матеріал з Вікіджерел
< ЛНВ‎ | 20/11
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літературно-науковий вістник
Ніколаус Ленау, переклад — Павло Грабовський
Із поезий Миколи Лєнау
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

ІЗ ПОЕЗИЙ МИКОЛИ ЛЄНАУ.

 
I.
 

Сьвітить сонце красне
На поля, садки;
Старчиня нещасне
Продає квітки.

Гірко, весно рання,
Нам тебе стрічать:
Перше привітання
Маєм від старчат.

З рук убогих квітка
Радує за те,
Яко добра звістка
Про тепло сьвяте.

Так і наше горе,
Випите до дна:
Його переборе
Під кінець весна.

 
II.
 

Дощ та буря, вечір гасне…
Треба йти, але куди?
Сумно верби кучеряві
Похилились край води.

Я покинув рід коханий…
Лийтесь, сльози! Де знайти
Такий иньший? Плачуть верби,
Вітер гне очерети.

Ти, голубко сизокрила,
Сяєш промінем одна,
Як зорить крізь верби часом
З неба зіронька ясна.

 
III.
 

Соловейки, рожі, пахощі та співи…
О, не завдавайте більш жалю менї ви,
Не вражайте серця: хай у йому тьма
На вік запанує — і глуха й нїма!

Бо кобзарь нещасний з вами розпрощав ся,
Бо менї на долю сум один остав ся,
Чорні хмари сунуть наче в осени,
І талан і воля — згинули вони.


Мов зима круг мене завиває люта,
Душу мою хвору закувала в пута:
Розгубив надії, що зазнав колись,
Які були сльози — кригою взялись.

Пташенятка, співи, пахощі та квіти…
Не воруште думки, — де її подїти?
Бо ви нагадали, що весна прийшла,
Але не для мене цьвітом зацьвіта.

 
IV.
 

О краю мій! Прощаючись на віки,
В останнїй раз дивлюсь на все сумне.
Хай раб дурний цїлує слїд владики,
Перед деспотом низько спину гне.

Хай пада він до долу перед катом,
Лякаючись мов звіра віддалїк…
Де скрізь ярмо невольницьке, нема там
Пуття, та вже не діждеш ся й по вік.

Вперед, вперед! Туди полину в даль я,
Де сонечко проблимує зі тьми…
Ти, синє море, затопи провалля,
Що залягло від давна між людьми!

Пливу в той край, що визволив ся з панства,
Що як другі безсило не замовк,
А поборов всї заходи тиранства,
Осяяний огнем нових думок.

Переклав
Павло Грабовський
 
Орнамент з книг УРВС - Мопасан - Дика панї (1899) - 01.jpg

Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1925 року і автор помер більш ніж сто років тому.