ЛНВ/20/11/Ти вже не дитина

Матеріал з Вікіджерел
< ЛНВ‎ | 20/11
Лїтературно-науковий вістник
Том XX. Книжка XI

Ти вже не дитина (О. Д–ка)
• Цей текст написаний желехівкою. Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1902
Ти вже не дитина.

Коли я гинув, то мене рятували. Хотїли, щоб я не гинув, тай через те довше терпів.

Як я казав, що хочу вмирати — казали: Не гнїви Бога!

Потім менї споганили все те, що було любе мойому серцю та миле моїм очам.

Тулили мене до груди, що в нїй — казали — мають серце, і забавляли мене словами й жартами. Хтїли налляти солодощів і розради в мою душу. Вони менї так казали.

Колиж бо у їх серце було таке зимне, як нераз в зимі зимна була клямка від дверий у нашій хатї. А їх слова вдаряли мене в голову, як обухом, а їх жарти мене мучили.

А коли вони видїли, що я відвертав свою голову з сего боку, де вони були, замикав очи і хотїв плакати, то казали: Ти дурний!

Іще менї казали, що мене не виречуть ся, як не вирік ся Йосиф Христа.

Потім хотїли від мене відібрати довірє і любов.

Бачили, що не вдасть ся.

Тай вирекли ся мене, як Жиди Христа.

Потім вирвали у мене половину мойого серця і половину житя і ще половину раю щастя, тай пустили шукати „щастя“ в „широкім сьвітї“.

З пустим сьміхом казали: Ти вже не дитина!

Робили самі мої рідні!

О. Д—ка.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.