ЛНВ/20/11/Te Deum
| Лїтературно-науковий вістник Том XX. Книжка XI Te Deum (В. Сивенький) |
Часом ▶ |
|
У Мадридї дзвонять дзвони,
Всїх скликають до собору,
А в соборі тиск попівства,
Дим кадильний вєть ся в гору.
Від престолів до притворів
Заповняють храм побожні, —
І старі й малі зійшли ся,
Люди прості і вельможні.
Тай не диво, бо такому,
Хто прийти не був би радий,
Певно-б кари не минути
Від сьвятої Германдади.
Загули величні співи,
Прогули тай змовкли знову
І од разу на амбонї
Кардинал стає на мову.
І казаннє зачинає:
„Християне! Божі люди!
Не для простої молитви
Тут зійшли ся ми зі всюди.
„А щоб стати перед Богом
Із подячними сльозами
За незмірну тую ласку,
Що з’явив Він перед нами.
„Він ознаку дав нам з неба,
Він з’явив ся перед людом
І сьогоднї в ранцї рано
Звеселив народ свій чудом.
„Наш великий інквізитор —
Віри стовп і оборона, —
Перед ким не може скритись
Навіть думка беззаконна, —
„Наш великий інквізитор
У замисленню тяжкому
По нічній роботї рано
Йшов над кручею до дому.
„Стежка там лежить над яром,
Яр же той глибокий, дїти,
Там на днї лежать каміння,
А між ними пес забитий.
„І нараз від біса пхнутий
Полетїв наш батько в кручу,
І вже був зовсїм готовий
Смерть приняти неминучу.
„Але тут і сталось чудо,
Тут і дав Господь ознаку:
Впав наш батько не на камінь,
А на здохлу ту собаку!
„І не вбив ся… Значить, Бог наш
Догляда’ за нашим краєм.
От за віщо з щирим серцем
Сей Te Deum ми співаєм.
„І тому…“ Але в цїй хвилї
Кардинал замовк зненацька.
Бачуть: поруч з кардиналом
Постать ще якась юнацька.
А юнак почав казати:
„Не дури людий брехнею!
Бачить Бог, чого ми просим,
Не устами, а душею!
„Бачить наші муки люті,
Бачить, як ми ниєм з туги,
Як знущають ся над нами
Германдади вірні слуги.
„І справдить молитву нашу.
Слів тепер у нас немає.
Але Бог у кожнім серцї
Ось які слова читає:
„Дай нам Боже, щоб за ката
Ми вже більше не молились,
Щоб і тїлом і душею
Всї ми вільними зробились.
„А найперше дай, щоб згинув
Інквізитор наш великий,
Та щоб більше не було їх
Нинї, присно і во віки!“
І „амінь“ — шибнуло зразу
З грудий цїлої громади.
Та юнака вже вхопили
Вірні слуги Германдади,
І скарали: покотилась
Голова його відтята, —
Але вже тепер ми знаєм,
Як моливсь Мадрит за ката.
16 марта 1901.
В. Сивенький
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|