Люди моря/Штурман далекої плавби
| ◀ Шпіль | Люди моря Штурман далекої плавби |
Щасливий капітан ▶ |
|
ШТУРМАН ДАЛЕКОЇ ПЛАВБИ
Треба було поспішати, бо через годину „Томп“ мав знятися з Одеси.
Не знайшовши пароплава у вугільній гавані, ми з товаришем побігли до контори, щоб дізнатись, де став пароплав. До канцелярії разом з нами вбіг худий, зморений товариш в потертому запорошеному моряцькому костюмі. Спітнілий лоб блищав йому від поту, білясте, вигоріле волосся стирчало спід козирка тоненькими пасмами.
— Товаришу, — кинувся мій друг до службовця, — будь ласка, не знаєте, куди перетягли „Томп“? — Худорлявий, зморений моряк, що й собі збирався був запитати щось у службовця, почувши наші слова, нашорошився. Незадоволення відбилося на його молодому виснаженому обличчі?
— Ви, певно, стажери? — несподівано звернувся він до нас.— Це вас учора послала контора?
— Так… — притишено відповів я, помітивши на його шапці, що він тримав у руках, знайомий напис: „Томп“
— Що вони там собі думають?! — Раптом роздратовано вигукнув моряк. — Куди ми вас подінемо?! Своїм людям приміщення не вистачає, а вони ще стажерів присилають!
— Та ми якнебудь, нам необов'язково — каюта… — пішли ми на поступки.
— Якщо згодні у ванні ночувати, прошу! — вигукнув сердито моряк і почав гримати за щось на радторгфлотівського службовця.
Вражені такою неласкавою зустріччю, ми вже без захвату пішли шукати пароплав, що стояв за холодником.
Щоб якось потішити себе, я вдавано спокійно й ніби безтурботно зауважив:
— Пусте, що у ванні, є ванни, ліпші за каюти…
К. В. Суворов за 30 років кілька разів спокійно збирався викреслити себе із списку жителів нашої планети.
Моєму товаришеві нічого не лишалось, як погодитись зо мною.
Це була моя перша зустріч з Костем Васильовичем Суворовим — моряком, що в 30 років має три дипломи — механіка, штурмана й капітана далекої плавби, моряком-раціоналізатором, моряком, що кілька разів спокійно збирався викреслювати себе із списку жителів нашої планети.
Коли підходити до Босфору з Одеси, ліворуч, на Азійському березі можна помітити невелику лощинку, оточену бурим камінням. Кость Васильович, підходячи до Босфору завжди спиняє на тому місці свій зір.
Вона багато про що йому нагадує.
|
|
Коли „Томп“ вийшов за маяк, молодий штурман вбіг до штурманської кімнати і звично коротко почав занотовувати у вахтенному журналі:
|
На путі з Одеси в Поті, випадки з 21 години. Середа, 30 січня 1929 року. 21 год. 45 хв. вийшли з порту. 22 год. 10 хв. дали повний хід. 22 год. 15 хв. пройшли травер з Воронцовського маяка. Випустили лаг. Лягли на курс CO 45/59. Брижами подає воду на палубу, бак, трюмні люки й палубний вантаж. Вода замерзає. Вахтенний помічник — К. Суворов. |
Згодом, повертаючися з мостика, капітан, прочитавши це, додав: „Не зважаючи на бортові брижі від норд-оста, завдяки палубному вантажеві, пароплав бічного хитання не почуває“.
На протязі всієї вахти брижі заливали палубу й навіть діставали до вахтенного мостика. Лівий борт, трюмні люки й вантаж бралися кригою завтовшки до 5 сантиметрів. Над поверхнею моря темніли густі випари.
На другий день хвилі побільшали й накочувалися крутими валами. Восьмибальний норд-ост підсилював їх дужими поривами. Вода, заливаючи лівий борт, наповнювала палубу до самого планшера.
Опівдні вода потрапила під бочки і найтови, не витримавши натиску хвилі, лопнули, бочки заворушилися. Слідом дужий розгін хвилі поніс порожні бочки за борт.
Капітан дав негайно наказа поставити пароплав проти бриж, щоб знову закріпити бочки, але не встигли цього зробити, як знову вода почала ворушити вантаж. Знову лягли проти бриж і команда взялася кріпити вантаж.
Несподівано завихорилась хуртовина, швидко звузила горизонт — гудок „Томпа“ загув товсто й тривожно.Штурман нотував:
|
16 годин. Не бачимо берегів і горизонту, вважаємо себе на траверзі Тарханкуцького маяка. Не бачачи його, лягаємо на курс Зюйд. 17 годин. Вважаємо пройденим траверз маяка; починаємо лягати на свій румб, але, не дійшовши до нього, змушені міняти курс, бо величезні хвилі, хлюпнувши через лівий борт, зривають бочки. Змушені змінити курс, щоб зберегти палубний вантаж, бо вода може підмочити цукор у трюмах. |
Вночі мало хто спав. Сильна хитавиця так розгойдала пароплав, викидаючи корму з води, що машина почала давати великі перебої. Капітан дав наказа перейти на малий хід.
Бушувала пурга. Навкруги було видно не більш як на чверть милі. Тривожно гули гудки.
Вахтенний підійшов до капітана, щоб запитати, який тримати курс. Капітан суворо відповів:
— Держіться за брижами на малому ході.
— Єсть держати за брижами на малому ході, — відповів штурман. І, зайшовши до штурманської, як завжди, почав нотувати:
|
П'ятниця 1 лютого. На путі Одеса – Поті. Випадки після півночі. Снігопад. Подаємо туманні сигнали. Ввесь час заливає палубу — йдемо малим ходом, чекаючи на зміну погоди. На протязі вахти — сніг, пурга. Бачимо навколо не більше, як на півмилі. Іноді вода потрапляє до вугільних ям. Судно погано слухає стерна. |
На третій день капітан мусів повернути на Босфор, ба хвилі збільшились до 8 балів і судно перестало слухати стерно. Рвучкий вітер поволі перетворювався на ураган. Вода вже перелітала через палубу, змітаючи все на своїй дорозі.
Вранці величезна океанська хвиля залила палубу. Це була перша ознака урагану. Барометр став швидко падати. У вахтенному журналі вже відчувалася тривога:
|
8 годин. Шторм перейшов в ураган, — барометр падає, пурга застилає горизонт, палубу заливає вода. Вона збиває бочки й десятками жене в море. Хвилі ламають двері й люки в приміщеннях на кормі. Машина робить перебої, гвинт оголяється, пароплав абсолютно не відчуває стерна. 13 годин. Обрій трохи прояснився — побачили ліворуч, за 2–2½ милі Константинопільську пливучку, але зараз же пурга знову заслала горизонт. |
Велетенська хвиля підняла пароплав і кинула вперед. Залізний корпус „Томпа“ відчув сильний струс. Затріщали дерев'яні приміщення. Пароплав поринав під воду. Блідий штурман тремтячою рукою вписав до журналу:
|
Пароплав терпить аварію. Висота хвилі сягає 40 футів. 15 год. 40 хв. побачили за носом берег, дали повний хід назад. 15 год. 42 хв. ураганом пароплав викинуло на мілину. |
До штурманської вбіг капітан, силкуючись перекричати шум бурі:
— Пливучка зірвана! Занесена в море! Телеграфувати СОС!
За хвилину з радіорубки „Томпа“ понеслося тривожне: „СОС пароплав „Томп“ біля берегів на камені“.
8 чоловіка з екіпажу лежали, важко покалічені предметами, що зривала хвиля. Капітан та його помічники були на мостику, даючи по черзі тривожні сигнали. Навколо бушувала хуга. Хвилі трощили все, що траплялося на дорозі.В 16 год. агентство Радторгфлоту в Константинополі одержало тривожну радіограму: „Пароплав „Томп“ викинуто на берег на дві милі східніше Анатолійського маяка“. Агентство негайно повідомило рятувальну станцію. В цей час капітан в штурманській рубці, зберігаючи рівновагу, робив примітку.
|
При посадці на мілину велетенські хвилі вдарили на палубу, розбили двері в кают-компанії і лівий коридор поміж каютами помічників; зірвали двері й заповнили ці помешкання водою. Крісла в кают-компанії зірвало з гвинтів і понесло в море. Вода погнула трюмні шини й зірвала брезент. Під час аварії поранено другого механіка Підченко, старшого машиніста Зіхмана, кочегара М. Старко, Смислова, Носова, днювального Зізіка, каструльника Маджугінського. Всім подано можливу медичну допомогу… |
З рятувальної станції подали ракетою кінець, щоб припасувати брезентові мішки для переправи. Але сильний вітер щоразу обривав трос.
Хвилі, покриваючи пароплав водою, кидали його в усі сторони. І тільки після упертої тригодинної боротьби команда прийняла перший рятувальний парусиновий лантух. В лантух кинули записку з проханням прислати їжі й допомогу хворим. Команда, по пояс у воді, силкувалась залатати брезенти, щоб урятувати цукор. Вода в кочегарці підійшла до рівня мотора динамо-машини, і пароплав ледве не втратив радіозв'язок. Троє матросів кинулись до проходу й наглухо забили двері. Інші почали донкою випомповувати воду.
Всю ніч бушував ураган, лютувала завірюха. Судно то зникало під хвилею, то знову виринало над водою.
Вода заливала вугільні ями, машини. З команди вибуло 11 чоловіка. З берега ще не подавали ні медичної допомоги, ні їжі. Вже не було можливості з корми попасти до носа пароплава. Ранком вирішили готувати шлюпку для спуску на воду, але хвилі так кидали її, що годі було й думати врятуватися.Знесилений боротьбою, штурман ледве стояв на ногах і вже відверто записував у вахтенному журналі:
|
Становище пароплава загрозливе. При даному стані можлива загибель всієї команди. Починаємо відправляти на берег в першу чергу хворих. 10 год. 10 хв. з допомогою рятувального леєра відправили важко пораненого Маджугінського, потім висадили тяжко хворих: Старко, Діхтярьова та Біценко. Останніми пароплав лишили: старший помічник Кушнаренко і матрос Зіма. На пароплаві лишились: капітан, радист, старший механік, кочегар Сліпчук і другий та третій помічники. |
В кінці дня штурман помітив, що хвилі стали слабшати і полегшено зітхнув. Наступного дня записи у вахтенному журналі були вже радісніші й спокійніші.
|
Вівторок 5 лютого на мілині біля Босфору. З 7 години ранку брижі поступово меншають; вітер стихає; вода як у першому, так і в другому трюмі солодко-солона, густа, як сироп. Прибув представник Радторгфлоту, погода щогодини кращає. |
Другого дня брижі спали, вітер ущух, і капітан дав наказа частині команди знову повернутись на борт і взятись лагодити вантаж, стріли та лебідки. Лише 8 чоловіка — тяжкопоранені — лишилось на березі. Почали лагодити насамперед подачу буксира, щоб знятися з мілини, потім заходилися випомповувати воду з трюмів, але помпи не могли взяти солодко-солоного сиропу.
Невдовзі з Босфору вийшов рятувальний пароплав „Семпер-Паратус“ та капітан катера, щоб спільно розробити план рятування. Домовились, що рятувальне судно промиє канал, а команда впорядкує палубу, вантаж і лебідки. Цілий день промивали канал. Вночі рятувальне судно почало виходити із промитого каналу, але раптом вітер змінив напрямок і в морі з'явились загрозливі баранці. Рятувальне судно застопорило машину й несподівано підняло шлюпку, потім віддали буксирні троси і „Семпер-Паратус“ поспішив до Босфору. Телеграфом його запитали:
— В чому справа?
Капітан судна відповів:
— Не почну роботи, аж доки не покращає погода.
Знову мчав шторм. Команда квапливо латала порвані брезенти.
Восьмибальні хвилі знов штурмували палубу і „Томп“ почав битись об камені.
О 12 годині 8 лютого завихоріла така хуга, що не можна було пройти палубою: всі снасті, корпус, люки вкрилися товстим шаром криги. Цілу добу бушував шторм і лише ранком другого дня море потроху почало заспокоюватись.
Тоді підійшов на рейд „Семпер-Паратус“. З його корми подали сталевий дріт, щоб стягти „Томп“ з мілини. Але судно, намагаючись увійти в старий канал, згубило якір, віддало всі кінці и пішло на рейд, не почавши промивати канал.
Як тільки з'являлись загрозливі баранці, „Семпер-Паратус“ неухильно тікав у Босфор.
Аж 11 лютого, коли встановилась добра погода, радіом повідомили капітана рятувального судна, що він спокійно може вийти в море. Капітан відповів, що він негайно вийде з Босфору. Але це була тільки обіцянка. „Семпер-Паратус“ не вийшов і другого дня, хоч надіслав другу телеграму, що незабаром прибуде. Очевидно, сміливий капітан „Семпер-Паратуса“ ошвартувався в якомусь затишному Стамбульському ресторані. Аж другого дня пароплав вийшов з Босфору. Передали, що представник Радторгфлоту привіз із Стамбулу харчі й теплу одежу. Всі підбадьорились. Та в кінці дня знову з'явились ознаки шторму. Знову „Томп“ почало кидати на камені. І знов у вахтенному журналі з явилися тривожні рядки:
|
Лопнула труба на обох казанах. Надіслали повідомлення в Одесу й Константинопіль, що гасимо казани. Знову хвилі заливають трюми й палубу. Пароплав здригається від сильних ударів хвилі. |
|
Вівторок 26 лютого. На мілині біля Босфору. На лівому якорі Буюк-Дере. 13 год. 20 хв. пароплав „Томп“ на вільній воді. 15 год. знялися в Буюк-Дере. 16 год. 35 хв. — Буюк-Дере. 17 год. — прибув санітарний лікар. 18 год. — прибули представники турецької влади. |
27 лютого понівечений, розгромлений бурею, штормами, після 27 день лютої боротьби з морем, „Томп“ увійшов на Константинопільський рейд в затишну каботажну бухту.
Так просто лаконічно занотовано в журналі 26 діб страшної боротьби з розлюченою стихією.
І тепер, проходячи Босфор, Кость Васильович довго дивиться вліво Анатолійського маяка і довго не зводить очей з лощинки та примітного каміння.
Це він подарував мені пожовклі сторінки вахтенного журналу.
— Коли б це інший пароплав, — згадуючи аварію, говорить Кость Васильович, а не „Томп“, — надвоє тріснув би!
І дійсно, тільки непоказний „Томп“, обшитий увесь залізом, міг не розбитись на тому камінні.