Лірика (Гофмансталь)/Баляда про зовнішнє життя
| ◀ Тайна світу | Лірика пер.: Іван Крушельницький Баляда про зовнішнє життя |
Пісня ненароджених дітей ▶ |
|
І діти із глибокими очима
Ростуть, ніщо не знавши, і вмирають,
І люди всі своїми йдуть шляхами.
Й з гірких солодкі груші дозрівають
І падають, мов мертві птиці, спілі
Й лежать не довго днів і зогнивають.
І вітер віє все, і знову на дозвіллі
Ми, слухавши, говорим безупину
І чуєм радощі й утому в тілі.
Й шляхи біжуть між трави — і містини
Є скрізь із смолоскипами, садками,
Ставками, то грізні, то — мов руїни…
Пощо їх тут? Не схожих і згадками
НІ в чім з собою? Чом їх так багато?
Що зміним сміхом, блідненням, сльозами?
Що нам корисне враз із грою в свято,
Як ми, хоч рослі, все самітні тут,
Не можем в мандрах цілей вже шукати?
Яка користь дивитись безупину?
Багато ж каже той, хто каже „вечер“,
Слівце, з якого смутки потечуть,
Як мід тяжкий з порожньої вощини.