Лірика (Гофмансталь)/Пережиття

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лірика
Гуґо Гофмансталь
пер.: Іван Крушельницький

Пережиття
Львів: «Листки мистецтва», 1920
ПЕРЕЖИТТЯ
 

Сріблясто-сірим пахом сутіння
Сповнився діл, неначе б з-поміж хмар
Тиснувся місяць. Це ж не була ніч.
Із срібносірим запахом долини
Сплились мої думки, що погасали,
І тихо я поник в прядливому,
В прозорім морі і життя покинув.
Які чудові квіти були там,
Горіли келихами! Густь рослинна,
З якої жовте світло, мов топазне,
У теплій струйці йшло й мигтіло! Це ж усе
Було наповнене глибоким тоном
Сумної музики. І я вже знав це,
А хоч не розумію, я це знав же:
Це смерть. Вона це сталась музикою,
Тужною, й темно й солодко жевріє,
Споріднена із смутком.
 Але дивно!
Якась безіменна туга ридала
У моїм серці за життям беззгучно,
Ридала, наче хтось, що зтиха плаче,
Як ввечері на темносиніх водах
Великим кораблем із жовтими
Вітрилами пливе він попри місто,
Родинне місто. Бачить він тоді
Шляхи і чує шум криниць і пахощі
Бузків, себе дитям він бачить, стоя
На березі з очима у страху,
Що плакать хочуть, бачить світло в вікнах
В своїм покої — корабель же далі
Несе його й синь вод тихенько крає
Із жовтими чудними парусами.

 
ПЕРЕЖИТТЯ