Тяжко мучиться наш господь,
Тяжко умирає,
І із жалю все замовкло,
Голосу не має.
Тілько горобці погані
Понад хрест літали,
І літали, і скакали,
І «жив-жив» кричали.
Терпів господь милосердний,
Далі став казати:
«Всяку птицю я приймаю,
Буду доглядати;
Горобця лиш не догляну
І не нагодую
І нечистому на волю
Погань ту дарую!»
І узяв їх чорт у руки
Та й і доглядає,
І на Семена[1]мірками
Всіх переміряє.
Міряє їх в очереті
І мірчук збирає:
Їдні міру зоставляє,
Дев'ять мір пускає.
І від Семена до весни —
То і діти знають —
Горобці всі табунами
По світу літають.
