«Не журися! — господь каже.-
Будеш друга мати.
Взавтра вийди до схід сонця
Руки умивати.
Вмочи в росу малий палець
І тріпни рукою,
Лиш навідворіть не тріпай,
А перед собою».
І з сим словом віддалився,
А Адам став ждати,
Коли час йому наступить
Руки умивати.
І от нічка проминула,
Ранок наступає,
А він, бідний, чи забувся,
Чи бог його знає:
Як помочив усі пальці
Ранньою росою,
Так навідворіть і тріпнув
Цілою рукою!
І з'явилось п'ять чортяків.
Адам — утікати.
А вони давай всі разом
Пазури мачати.
І мачають, і махають
Обома руками —
Другі родяться чортяки,
Роблять теє ж саме.
І робота не кінчалась,
І роси ставало,
І намножилось чортяків —
Аж небо тріщало!
