Літопис політики, письменства і мистецтва/7/Фелікс Люшан
| ◀ Заочна освіта | Літопис політики, письменства і мистецтва № 7 (16 лютого 1924) Фелікс Люшан (З. Кузеля) |
Давид Фридрих Штравс ▶ |
|
МИНУЛОГО тижня помер у Берліні у 69-ому році життя відомий німецький антрополоґ, етнолоґ і археолоґ Фелікс Люшан.
Проф. Люшан був визначним спеціялістом свого фаху, одначе не належав до типу кабінетних спеціялістів. Лікар з фаху і антрополоґ по науковій підготовці, Люшан не засклеплювався у своїй вущій спеціяльности, а забирався до своїх студій на широких основах, користуючися цілим рядом помічних наук, а перш усього живим матеріялом. Обсяг наукових інтересів Люшана був незвичайно широкий. Попри антрополоґію Люшан опановував прегарно і передісторичну археолоґію й сучасну етнолоґію і через те був якби сотворений на автора загально сконцентрованих етнолоґічних праць, а зокрема на спеціяліста расових квестій.
Проф. Люшан був, як учень парижського антрополоґа проф. Брока, горячим приклонником екзактних студій на полі науки про раси й дуже гостро виступав проти всіх дилетантських расових експеріментив, якими так пересипані видання перших років XX-го століття, Люшан з цілою рішучостю виступив проти мішання понять „раса“, „народ“ і „мова“, вияснив, що поняття „раса“ чисто антрополоґічне (фізичне) та що про національні раси нема що й балакати, бо етнічні поняття характеризуються більше змінними духовими прикметами, які розвиваються незалежно від фізичного типу. Зокрема рішучо розправився Люшан з популярною теорією „білої арійської раси“, спроваджуючи взагалі т. зв. расове питання до своїх скромних границь. З цього боку незвичайно цінні його праці, написані в пізніщому віці, наче закінчення довголітних студій, а саме підручник порівняної етноґрафії, „Rassen und Völker“ і дуже інтересний твір (1922) „Völker — Rassen — Sprachen“, які повинні знайти як найбільше поширення. Сюди належать доволі відома свого часу праця „Die anthropologische Stellung der Juden“ і ряд фахових рецензій і рефератів, поміщених особливо в редаґованім ним „Zentralblatt für Anthropologie, Ethnologie und Urgeschichte“. Як я вже згадував, студії Люшана оберталися найчастіще в обсягу (описової) етноґрафії й (порівнаної) етнолоґії. Задля тих студій Ліошан залюбки робив довгі й далекі подорожі, а особливо інтенсивно об'їздив передню Азію, куди відбув аж 11 подорожей, північну Африку й Австралію. Ставши від р. 1885 асистентом, а від 1904 директором африкансько-океанічного відділу берлінського Етноґрафічного Музею (Museum für Völkerkunde), Люшан з енерґією забрався до поповнювання і так багатих скарбів Музею, піддержуваний директором Музея, відомим етноґрафом Адольфом Бастіяном. Особливо важне було придбання західно-африканських старинностей Беніна, які Люшанови вдалося дешево купити від одного анґлійського офіцера в Лондоні (1897-го р.). Вони знаходяться в Етн. Музею й описані у творі „Die Altertümer von Benin“.
Проф. Люшан заслужився вельми коло вияснення гетитської культури в Малій Азії (Сирії) й перепровадив при помочі Бендорфа, Гумана, Петерсена, Пухштайна численні й багаті розкопки старих гробів (нпр. гробу лікійського з 5-го століт. перед Хр.) і руїн. Особливо важні висліди розкопок коло Сенджірлі у північній Сирії, які принесли так багато матеріялу, зокрема документів клинового письма, що роки перейдуть, заки все буде як слід використано. Безпосередно перед війною виправився на студії до Австралії й Океанії й з великим трудом видобувся з рук Анґлійців і дістався до Америки.
Люшан був попри те дуже добрим професором і педаґоґом. Від 1900-го року був надзвичайним, а від 1909-го року звичайним професором антрополоґії й етноґрафії на берлінському університеті й щойно минулого року покинув своє місце, яке досі не має ще достойного наступника. Після нього полишилася крім великих археолоґічних матеріялів прегарна збірка черепів, яку Люшан хотів подарувати берлінському університетові під умовою, що його збірка стане підставою окремого антрополоґічного інституту (на зразок парижського). На жаль, німецька держава з фінансових причин відмовилася оснувати згаданий інститут і збірка не може сповнити свого найважніщого завдання.
З особистих дат згадаю, що проф. Люшан уродився в 1854-ім р. в Голябрун коло Відня, студіював у Відні медицину й перебув як лікар боснійську виправу. На всесвітній виставі у Парижі зорґанізував австрійський антрополоґічно-етноґрафічний відділ, а в 1882 габілітувався з обсягу етноґрафії.
Антрополоґія, що недавно втратила свого кращого представника, бреславського проф. Кляча, понесла в особі Люшана велику й невіджаловану втрату.
З. Кузеля