Магомет і Хадиза/Замість переднього слова про Магомета

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Магомет і Хадиза
Пантелеймон Куліш
Замість переднього слова про Магомета
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Не говори зо мною про коханнє,

Про жизні цвіт, про щастє… Ти не знаєш,

Яку своїм дівочим залицяннєм

Тонку струну в душі моїй торкаєш.

Аешо люба, сонячне серденько!

Ти всі квітки хотіла б осіяти,

Заговорити з кожною любенько

І приголубить як дитину мати.

Та мій цвіток незримо процвітає,

Незримо дише сонця красотою:

Над ним і вдень і по ночам сіяє

Світило щастя вічною любов’ю.

І поки тху мого, поки аллаху

Угодно на землі мене держати,

Не буде той, хто не доступен страху,

Очима іншої собі шукати.

Ти кажеш - лучча, краща? Ні одної

Нема на світі луччої й не буде…

Во ім’я бога, красоти такої

Не бачили ніколи грішні люде!

Возьми у мене очі, подивися

На неї звисока, з небес пречистих,

Звідкіль всі помисли святі взялися

І чувства праведні сердець огнистих.

Як в глибиню бездонну океана

Аллах всезрячим прозирає оком,

Як до схід сонця над ночним туманом

Зоря над сонним світиться востоком:

Так в Магометову прозріла душу

Хадиза, боже око, сонце ясне,

І зрозуміла все, про що я мушу

Віщати миру, доки й жизнь погасне.

Я був малий, мізерний і незнаний, -

Вона мене між тисячами вздріла

І золото, й верблюдів каравани,

І всю судьбу мені свою вручила.

Мене лиха тіснила ворожнета,

Вона, мов скеля, при мені стояла

І оклеветанного Магомета

На всю вселенную б не проміняла.

Тинявся я проміж людьми чужими, -

Вона мені, мов сонце, осміхалась,

І помишл́еннями її святими

Моя душа, мов перлами, втішалась.

У нищеті я нею був багатий,

В багатстві нею був я милостивий;

Вона робила, що з моєї хати

Утішеним виходив нещасливий.

Нехай аллах усю красу по світу

В один алмаз безцінний позбирає, -

Не засіяє він так Магомету,

Як дух Хадизи перед ним сіяє.