„О!“
Розвиднявся тільки ранок,
Коли вийшов Хрін на ґанок,
Догори підняв чоло
І сказав нарешті: „О!“…
Він сказав лише пів слова,
Але справа вже готова:
Хай хоч буря, грім гуде,
Полювати Хрін іде!
Свиснув. Пес на ноги скочив.
„Годувати, мабуть, хоче!“…
Так подумав і метнувсь…
Хрін погладив і всміхнувсь.
„Їсти хочеш?… Знаю, знаю,
Та прислів'я пригадаю:
„Як зібравсь на лови йти,
Не годуються хорти.“
Вчора пес зганяв подвір'я,
Їв траву, прадавнє пір'я,
Все, що трапив на шляху, —
Ніс був в глині і пуху.
Але що до того Хріну?
Має він свою причину
Не цікавитися псом,
Хоч і крутить він хвостом.
Шкода бідного Охріма:
Цілу ніч перед очима
Заяць каторжний скакав
Й різні штуки викидав:
То п'ястук підніме косий,
То Охріму зробить носа,
То покаже язика
І ушкварить гопака.
То смикне його за вухо
І промовить: „ну, послухай,
Що ти встрелив і коли?!
Язиком хоч не мели!
З тебе вже сміються кури!…
Кажуть: „нас він не одурить
І не видурить яєць:
Знаєм вже — який стрілець!…
Цей хвалько, боюн і дурник
Не поцілить навіть в курник,
А хвалився, що з двора
Швидко викине тхора.“
Ну, скажи, якого біса
Ти оце ідеш до ліса?
Ну, й сидів би на печі,
Наше пір'я деручи“.
„Досить: кинь плести дурницю!“
Хрін кричав, хапав рушницю,
Та раптово звір зникав, —
Хрін зубами скреготав.
І як стало розсвітати,
Хрін устав і вийшов з хати.
Тихо, лагідно було…
І тоді сказав він: „О“.
|
