Мойсей (1905)/IX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мойсей (1905
Іван Франко
IX
Видання: Львів: накладом Івана Франка, 1905.
IX.

Але ось підняв голос Мойсей
У розпалї гнївному,
Покотились слова по степу
Наче розкоти грому.

„Горе вам, нетямучі раби
На гординї котурнї!
Бо ведуть вас неначе слїпих
Ошуканцї і дурнї.

„Горе вам, бунтівничі уми!
Від Єгипту почавши
Проти власного свого добра
Ви бунтуєтесь завше.

„Горе вам, непокірні, палкі,
Загорілі й уперті,
Тим упором мов клином самі
У нутрі ви роздерті.


„Як кропива ви руку жжете,
Що мов цьвіт вас плекає;
Як бугай бодете пастуха,
Що вам паші шукає.

„Горе вам, що зробив вас Господь
Всього лю́дства багаттєм!
Бо найвисший сей дар буде ще
Вам найтяжшим прокляттєм!

„Бо коли вас осьяє Господь
Ласки свої промінєм,
Ви послів і пророків його
Побєте все камінєм.

„Кожду-ж крапельку крови тих слуг
І чад своїх найкрасших
Буде мстити Єгова на вас,
І на правнуках ваших.

„Буде бити і мучити вас,
Аж заплачете з болю,
І присягнете в горю чинить
Його праведну волю.


„Та як кара жорстока мине,
Знову карк ваш затвердне,
Черга злочинів, кар і жалю
Знов свій закрут оберне.

„Горе вам, що столїтя цїлі
Житимете в тій школї,
Поки навчитесь плавно читать
Книгу божої волї!

„Бачу образ ваш: в лїсї пастух
З бука чиру надерши
У водї мочить, сушить, потім
Бє й толочить найперше,

„Поки губка та змякне як пух
І візьметь ся в нїй сила
З під удару підхопити в мить
Яру іскру з кресила.

„Ти, Ізраілю, чир той! Тебе
Так товктиме Єгова,
Поки змякнеш на губку й спіймеш
Іскру божого слова.


„Ти підеш до своєї мети
Як бидля в плуг нераде…
Горе тим, що Єгови кулак
На карки їх упаде!

„Ти далеко в минуле глядиш
І в будущі дороги,
Та на близькі терни та пеньки
Все збиватимеш ноги.

„Наче кінь той здичілий летиш
У безодню з розгону,
І колись за ярмо ще свою
Проміняєш корону.

„Стережись, щоб обітниць своїх
Не відкликав Єгова,
Щоб за впертість на тобі однім
Не зломав свого слова!

„І щоб він не покинув тебе
Всїм народам для страху
Як розтоптану красу змию,
Що здихає на шляху!“


Похиливши ся слухали всї
Мовчазливі, понурі,
Лиш у грудях сопло щось глухе,
Наче подихи бурі.