Мойсей (1905)/XII
„Обгорнула мене самота,
Як те море безкрає,
І мій дух мов вітрило її
Подих в себе вбирає.
„О, давно я знайомий, давно
З опікункою тою!
Увесь вік, чи в степах, чи з людьми
Я ходив самотою.
„Мов планета блудна я лечу
В таємничу безодню,
І один чую дотик іще —
Дивну руку Господню.
„Тихо скрізь і замовкли уста,
Запечатано слово,
Тілько ти на днї серця мого
Промовляєш, Єгово.
„Лиш тебе моє серце шука
У тужливім пориві:
Обізви ся до мене ще раз,
Як колись на Хориві!
„Ось я шлях довершив, що тодї
Ти вказав менї, батьку,
І знов сам перед тебе стаю,
Як був сам на початку.
„Сорок лїт я трудив ся, навчав,
Весь заглублений в тобі,
Щоб з рабів тих зробити народ
По твоїй уподобі.
„Сорок лїт мов коваль я клепав
Їх серця і сумлїня,
І до того дійшов, що уйшов
Від їх кпин і каміня.
„Саме в пору, як нам би в землї
Обітованій стати!…
О Всезнавче, чи знав ти вперед
Про такі результати?
„І ворушить ся в серцї грижа:
Може я тому винен?
Може я заповіти твої
Не справляв як повинен?
„О Єгово, я слїзно моливсь:
Я слабий, я немова!
Кому иншому дай сей страшний
Маєстат свого слова!
„І ось сумнїв у душу менї
Тисне жало студене…
О Всесильний, озви ся, чи ти
Задоволений з мене?“
Так ідучи молив ся Мойсей
У сердечному горі, —
Та мовчала пустиня нїма,
Тихо моргали зорі.