Мойсей (1905)/XVII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мойсей (1905
Іван Франко
XVII
Видання: Львів: накладом Івана Франка, 1905.
XVII.

Щось було з початку в тих словах,
Наче чистії води;
Віяв сьвіжістю, добрістю з них
Якийсь дух охолоди.

Та помалу душне щось тягло,
Наче самум пустинї,
І робило ся лячно, немов
В ніч без сьвітла дитинї.

І жахнув ся Мойсей і з землї
Підволік ся на силу,
І сказав: „По що мучиш мене,
Поки ляжу в могилу?

„Ти не мати моя! З твоїх слів
Не любов помічаю.
Ти не мати! О, ти Азазель,
Темний демон одчаю.


„Відступись! Заклинаю тебе
Тим імям штирочертним!
Я не вірю тобі! Ти брехун,
Хоч ти будь і безсмертним“.

І почули ся тихі слова:
„Нерозумна дитина!
Ти клинеш мене Ним, а я-ж сам
Його сили частина.

„Що менї твоя вбога клятьба!
Ти-б умер із одчаю,
Як би сотую частку лишень
Знав того́, що я знаю.

„Ти клинеш, як твою слїпоту
Ткнув промінчик пожежі,
В якій я живу й Він — понад всї
Часу й про́стору межі.

„Ось розсуну ще крихту тобі
Тіснозорости таму:
Глянь на край той, що Він обіцяв
Праотцю Аврааму!“


І заблис увесь захід огнем,
І уся Палестина
Стала видна Мойсею з гори,
Мов широка картина.

А незримий товариш його
Знай по тихо говоре:
„Бачиш зеркало чорне в низу?
Се є Мертвеє море.

„А по той бік високі шпилї
До небесної стелї
Простягають ся круто рядом, —
Се є Кармелю скелї.

„Глянь на північ, де гори Сіон —
Євусеї кочують,
А як крикнути добре з гори,
Амореї почують.

„Отся срібная стрічка — Йордан
В Мертве море впадає;
Близько устя його Єрихон
Бродового жадає.


„Одинока долина над ним,
Та тїснять ся до неї
Амонїти по сей бік ріки,
По той бік Хананеї.

„А на заходї гори, верхи,
Полонини широкі,
А на північ мале озерце
І знов гори високі.

„Ось тобі й Палестина уся,
Край овець і ячменю,
Від Кадеса до Кармеля всю
Мов затулиш у жменю.

„Нї шляхів тут широких нема,
Нї до моря проходу!
Деж тут жить, розвивать ся, рости
І множить ся народу?“

Та відмовив понуро Мойсей:
„Хто дав з каменя воду,
Той сей край перемінить на рай
Для свойого народу!“