Знов почув ся притишений сьміх.
„Віра гори ворушить!
Та поглянь сей новий ряд картин:
Те, що стати ся мусить!
„Бач, як сунеть ся племя твоє,
Як Йордан переходить,
Єрихон добуває і скрізь
У річках крови бродить.
„Ось столїтями йде боротьба
За той шмат Палестини:
Амореї, Гебреї, Хетта́,
Амалик, Филистини.
„Ось гебрейськеє царство! Що слїз
Коштуватиме й крови!
А заважить у судьбах землї,
Як та муха волови.
„І не вспіє воно розцвисти,
Й розлетить ся на части,
Щоб у пащу могутнїх сусїд
Часть за частю упасти.
„Ось поглянь, які хмари летять
Від Дамаска й Галаду!
Се йде Ассур, Гебреям несе
І руїну й загладу.
„Ось поглянь, червонїють поля,
Труп на трупі усюди:
Се підняв ся страшний Вавилон
На загладу Іюди.
„Храм Єгови в огнї… А сей тлум…
Мов комахи по полю
Йдуть по тисячу сковані враз
Недоби́тки в неволю.
„Чуєш плач? На руїнах рида
Одинокий розумний,
Що корити ся радив врагам,
Щоб не впасти до трумни.
„Якже пустка смердить! Але ось
Мов по пітьмі свитає…
З тих, що тлумом пішли, подивись,
Якже мало вертає!
„Щось дрібненьке ворушить ся там
Коло мурів Салима:
Новий люд, новий Бог, новий храм,
Нова сила незрима.
„І росте воно, бєть ся в бідї,
І чіпляєть ся ґрунту,
Мов будяк той низький і цїпкий,
Все готовий до бунту.
„Понад голови люду того́
Йдуть всесьвітнії бурі,
Панства, царства встають і падуть
Мов фантоми понурі.
„Він же в своїм куточку хова
Непохитне завзятє,
І ненависть лиш має для всїх
І незмінне проклятє.
„Та ненависть, найтяжша з усїх,
„Задля иншого Бога“
Бач, як кублить ся біля того́
Храмового порога!
„Вона плодить ненависть. Ось глянь,
За тиранським велїнєм
Ідуть сили, щоб племя твоє
Ще раз вирвать з корінєм.
„Чуєш стук? Се зелїзна стопа
Тих страшних лєґіонів,
Що толочить юдейські поля,
Робить пустку з загонів.
„Чуєш плюск? Се ворожі мечі
Кров юдейськую точуть.
Чуєш крик? Се юдейських дївчат
Дикі конї волочуть.
„Онде мати голодная їсть
Тїло свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах —
Цьвіт твойого народу.
„Іще раз храм Єгови горить,
І сей раз у останнє:
Бо що тая рука розвалить,
Те вже більше не встане.
„Іще раз недобитки пливуть
У неволю як ріки, —
Та немає вже їм вітчини,
І не вернуть на віки.
„І загасне Ізрайля звізда,
Щоб вже більше не сьяти;
Лиш ненависть, що в храмі зросла,
Піде сьвітом гуляти.
„Сумнїваєш ся? Віри не ймеш?
О, ймеш віри, я знаю!
Се той рай, що жде племя твоє
У обіцянім краю!
„Ти для нього трудив ся! Скажи,
Було за що трудить ся?
Щоб набли́зив ся він, може ще
Схочеш палко молить ся?“
І поник головою Мойсей.
„Горе моїй недолї!
Чиж до віку не вирвать ся вже
Люду мому з неволї?“
І упав він лицем до землї:
„Одурив нас Єгова!“
І почув ся тут демонський сьміх,
Як луна його слова.
|
