Мойсей (1905)/XIX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мойсей (1905
Іван Франко
XIX
Видання: Львів: накладом Івана Франка, 1905.
XIX.

Гуркнув грім. Задрижали нараз
Гір найглибші основи;
І один за одним понеслись
Передтечі Єгови.

Підняла ся до стропу небес
Чорна хмара стїною,
Мов Ніч-мати насупила вид
Ненави́стю грізною.

І заморгала бистро у тьмі
Огняними очима,
Забурчала як мати, що знай
На лиху доню грима.

Із трівогою слухав Мойсей
Пітьми й блискавок мови, —
Нї, не чути ще серцю його
У них гласу Єгови.


І ревнув понад горами грім,
З жаху їжить ся волос,
Завмира серце в груди… та нї,
Не Єгови се голос.

Поміж скелї завили вітри,
Їх сердитії нути
Клїщать душу, мов стогін, та в них:
Ще Єгови не чути.

Ось із градом і дощ злопотїв
І зацїпила стужа,
І в безсилю свойому душа
Подаєть ся недужа.

Та ось стихло, лиш води дзюрчать,
Мов хтось хлипає з жалю,
З теплим леготом запах потяг
З теребінт і міґдалю.

І в тім леготї теплім була
Таємничая мова,
І відчув її серцем Мойсей:
Се говорить Єгова.


„Одурив вас Єгова? А ти-ж
Був зо мною на згодї?
І контракт підписав і запив
Могорич при народї?

„Бачив пляни мої і читав
В моїй книзї судьбовій?
Бачив кінцї і знаєш, що я
Не устояв ся в слові?

„Маловіре, ще ти не почавсь
В материнській утробі,
А я кождий твій віддих злїчив,
Кождий волос на тобі.

„Ще не йшов Авраам з землї Ур
На гарранські рівнини,
А я знав всїх потомків його
До остатньої днини.

„Вбогий край ваш, вузкий і тїсний
І богацтвом не блиска?
А забув, що тїсна і вузка
І найбільших колиска!


„Прийде час, з неї виведу вас
На підбої і труди,
Так як мати дитину в свій час
Відлучає від груди.

„Тут на полї скупім і худім,
Наче терен на ріни
Виростайте цїпкі і тверді
До великої зміни.

„О, я знаю ту вашу цїпку,
Ненаситную вдачу!
Ви-б на жизній землї розповзлись
На подобу бодячу.

„Ви-б і тїлом і духом своїм
Присмоктались до скиби,
І зловив би вас Маммон у сак,
Як товстючії риби.

„Таж в Єгиптї ви гнулись в ярмі,
Наїдавши ся ласо…
Відригать ся вам буде по вік
Те єгипетське мясо.


„І зірвавши ся з сеї землї
Та розбивши всї карби,
Ви розвієтесь сьвіт здобувать,
Його соки і скарби.

„Та зарік я положу твердий
На всї ваші здобутки,
Мов гадюку на скарбі, дам вам
З них турботи і смутки.

„Хто здобуде всї скарби землї
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнїм рабом,
Скарби духа загубить.

„Своїх скарбів невольник і пан,
За цїну слїз і крови,
Щоб збільшати їх, мусить він сам
Руйнувать їх основи.

„І як пявка, що кров чужу ссе, —
Йому лїк, сама гине,
Так і вас золотий океан
На мілизнї покине.


„В золотім океанї вас все
Буде спрага томити,
І не зможе вас хлїб золотий
Анї раз накормити.

„І будете ви сьвідки менї
З краю сьвіта до краю,
Що лиш духа кормильцїв з усїх
Я собі вибираю.

„Хто вас хлїбом накормить, той враз
З хлїбом піде до гною,
Та хто духа накормить у вас,
Той зіллєть ся зо мною.

„Ось де ваш обітований край,
Безграничний, блистячий,
І до нього ти людям моїм
Був проводир незрячий.

„Ось де вам вітчина осяйна́,
З всїх найкраща частина!
Лиш дрібненький задаток її
Вам отся Палестина.


„Се лиш спомин вам буде, лиш сон,
Невгасаюча туга,
Щоб шукавши її став мій люд
Паном земного круга.

„А що ти усумнивсь на момент
Що до волї моєї,
То побачивши сю вітчину,
Сам не вступиш до неї.

„Тут і кости зотлїють твої
На взірець і для страху
Всїм, що рвуть ся весь вік до мети
І вмирають на шляху!“