Моєму краю/Памяти Настї Грінченко
| ◀ Менї, здаєть ся, все те снилось… | Моєму краю Памяти Настї Грінченко |
До Михайла Павлика ▶ |
|
II.
Памяти Настї Грінченко.
Умерла… гарна, люба квітка,
Хороша й сповнена страждань…
Їй треба вічного спокою,
Не треба слїз їй і зітхань.
Умерти квітцї молодою,
Тепла і щастя не діждать
І зникнуть… Боже, де-ж та правда
І звідки серцю сонця ждать?!…
Настя Грінченко — донька Бориса Грінченка була тієї думки, що всї фабрики, заводи, копальнї й земля, повинні булиб перейти у власність робітників; за те полїція, уряд, злостились на неї; людей такої думки переслїдують і увязнюють за ті думки. Настя Грінченко щиро працювала для свого народу, пишучи вкраїнські народні й дитячі книжки, не вважаючи на те, що її молоденька доля все приносила їй горе та сльози. Діставши в кайданах хворобу на груди (сухоти), вона вмерла, маючи 24 років, поперед свого батька (року 1908-го).....