Нариси з історії Північної Буковини/II/Монголо-татарська навала
◀ Соціально-економічний і культурний розвиток в X—XIII ст. | Розділ II. Формування і розвиток феодальних відносин (VI — середина XIV ст.) Монголо-татарська навала |
Шипинська земля ▶ |
|
Монголо-татарське нашестя в середині XIII ст. було найтрагічнішим за наслідками в історії Русі. Розоривши Київ, війська хана Батия весною 1241 р. «приде к Володимеру, и взя и копьем и изби и не щадя, також же и град Галич, иные грады многи, им же несть числа»[1]. З Галича загони монголо-татарів пішли на південь до Пруту і Серету із боями перейшли Карпати через Роднянський перевал в Угорщину[2]. Повернувшись з Західної Європи в 1242 р., Батий у пониззі Волги засновує свою державу — Золоту Орду, у васальну залежність якої потрапили руські князівства.
Князь Галицько-Волинського князівства Данило Романович, щоб запобігти вторгненню монголо-татарських військ, у 1245 р. відвідав ставку хана, номінально визнав залежність від Золотої Орди, а повернувшись, почав активно готуватись до боротьби з «безбожними татарами». Він вів переговори із Угорщиною про спільний виступ проти поневолювачів, вживав заходів до укріплення існуючих та будівництва нових фортець. На території Буковини була проведена реконструкція фортечних укріплень в Хотині та в Перебиківцях, а в Карапчеві (нині Вижницький район) збудована нова дерев'яна фортеця.
Під час штурму фортець монголо-татари застосували облогові каменеметальні та стінобитні машини («пороки» і «барабани»). Перші з них наносили пошкодження дерев'яним стінам, збиваючи їх верхні частини, а стінобитні машини робили проломи в них перед безпосереднім штурмом фортеці. Це й примушувало руських князів провести реконструкцію існуючих фортець, а тим більше фортець у Хотині на Перебиківцях, яким належала важлива роль у захисті земель Галицько Волинського князівства від грабіжницьких загонів монголо-татарів. У Хотині замість дерев'яних в 40 — 50-х роках XIII ст. були збудовані кам'яні стіни. У Перебиківській фортеці, що мала хороший природний захист, збудували нові дерев'яні стіни зрубної конструкції і цим зміцнили її напільний бік. Тут оборонна смуга досягала 135 м завширшки і складалася з трьох укріплених ліній, які затримували штурмуючих, заважали швидкому перекиданню стінобитних машин, давали можливість захисникам фортеці вжити необхідних заходів до знищення громіздкої техніки наступаючих.
Опираючись на неприступність своїх фортець, Галицько-Волинське князівство успішно відбивало напади монголо-татарських орд. У 1252 р. руське військо на чолі з Данилом Романовичем перейшло в наступ проти татарського воєводи Куремси. Літописець зазначав, що князь «держаше рать з Куремсою и николи же не боявся Куремсы»[3]. Згодом, у 1259 р., монголо-татарський воєвода Бурондай зумів підкорити Південно-Західну Русь, примусив Данила Галицького «розметать» важливі укріплення князівства, за Винятком Холма — тодішньої столиці Галицько-Волинської Русі. Очевидно, тоді були спалені дерев'яні укріплення давніх Чернівців (Ленківецького городища).
Потрапивши під владу монголо-татарів, Галицько-Волинське князівство змушене було брати участь у військових походах завойовників, а його населення сплачувати тяжку «татарщину» (данину). Монголо-татарське поневолення негативно вплинуло на економічний і культурний розвиток населення Русі. Поступово занепадають давньоруські торговельні шляхи по Дністру і Пруту, припиняють своє існування торгово-ремісничі посади в літописному Василеві та давніх Чернівцях. В археологічних колекціях другої половини XII—XIV ст. повністю зникають шиферні пряслиці, скляні браслети і персні, амфори-корчаги, глиняні полив'яні плитки та інші речі, що були звичайними для XII — першої половини XIII ст.
Занепад спостерігається і в народному будівництві. Якщо в XII — першій половині XIII ст. основним типом народного житла на буковинській території була наземна дерев'яна будівля зрубної або каркасної конструкції, то в період тяжкої «татарщини» населення почало будувати примітивні житла напівземлянкового типу, які часто обігрівалися звичайними вогнищами, викладеними з каменів. Напівземлянкові житла другої половини XIII—XIV ст. досліджувались при розкопках, наприклад, у Каплівці та Грозинцях Хотинського району.
Рятуючись від грабіжницьких загонів монголо-татарів, люди переселялися в ліси, подалі від великих доріг. Саме в цей час відбулося переміщення Чернівців з низького лівого берега, де проходила сухопутна дорога, на горбастий, вкритий лісом правий берег Пруту.
Могутність Золотої Орди поступово почала занепадати. У 1345 р. вони змушені були залишити прикарпатські землі. Відновити свою владу монголо-татарські хани уже не могли. У 1362 р. їм завдало поразки литовсько-руське військо, а в 1380 р. об'єднані руські війська на чолі з великим князем московським Дмитрієм Донським розгромили ворога на Куликовому полі.
Гніт монголо-татарських ханів та феодальна роздробленість ослабили Галицько-Волинське князівство. Після смерті Данила Галицького (1264 р.) сусідні феодальні держави Польща і Угорщина посилили свій натиск на руське князівство. У 1340 р. Польща й Угорщина зробили спробу загарбати землі князівства, але, боячись нападу татарської орди, їх війська відступили із зайнятих територій. У 1349 р. польські війська знову захопили Галичину разом з частиною Волині, Землі Галицько-Волинського князівства були поділені між Польщею та Угорщиною. Територія Північної Буковини тоді опинилась під владою угорських королів. Почався період іноземного поневолення, що тривав понад шість століть.
——————
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a3/Cc.logo.circle.svg/48px-Cc.logo.circle.svg.png)
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.