Нариси з історії Північної Буковини/II/Соціально-економічний і культурний розвиток в X—XIII ст.

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коли територія Північної Буковини стала складовою частиною Давньоруської держави, її соціально-економічний і культурний розвиток значно прискорився. Основним заняттям населення, як і раніше, було землеробство. Одночасно розвивались скотарство та різні промисли (мисливство, рибальство, бортництво тощо).

Найвизначнішим показником соціально-економічного і культурного розвитку давньоруського населення є поява й розвиток міського життя. Рештки найдавнішого міста виявлені на правому березі р. Прут, на території сучасного с. Ревне Кіцманського району. Писемних згадок про нього не збереглося. Але вивчення соціально-топографічної структури Ревнянського поселення дає право вважати його рештками давньоруського міста X ст. Як і інші давньоруські міста, воно складалося з трьох основних частин: дитинця (рештки збереглися на високому мисі Городище), на укріпленій території якого зосереджувалась військово-феодальна знать; торгово-ремісничого посаду (рештки збереглися на мисі Царина), який також був укріплений і на території якого розкопані ремісничі майстерні, та неукріплених селищ (в урочищах Лищик, Рівняк, Мікулинка, Гевда і Царина).

Грунт для виникнення міста в цьому пункті був підготовлений насамперед ремісничим поселенням, яке функціонувало на мисі Царина у VIII—IX ст. В першій половині X ст. на мисі Городище збудували дерев'яно-земляну фортецю, центральне подвір'я якої (його розміри 300 x 160 м) було обведене оборонною смугою, складеною з трьох укріплених ліній. Тоді ж проведено реконструкцію укріплень поселення Царина. Обидва укріплені поселення (в урочищах Городище і Царина) разом з навколишніми селами становили єдине поселення — ранньофеодальне місто.

Отже, передумови для виникнення найдавнішого міста у Верхньому Попрутті почали формуватися на заключному етапі існування первіснообщинного ладу, а міське життя тут з'являється в X ст. В цей самий час сформувалися найдавніші міста й на інших землях Русі[1]. Це може бути свідченням майже однакового рівня соціально-економічного розвитку населення всієї Русі, включаючи і територію Північної Буковини.

Найвищого розвитку давньоруські міста набули в XII — першій половині XIII ст. Відомими містами цього часу на території Північної Буковини є давні Чернівці (їх рештками є Ленківецьке городище в долині Пруту) та літописний Василів (згадується з 1230 р.)[2].

Давні Чернівці почали свій розвиток з дерев'яно-земляної фортеці, збудованої галицькими князями в 60-х роках XII ст. Фортеця розташувалась на перехресті торговельних шляхів, і під її стінами осідали ремісники та торговці, утворивши міський посад. На території останнього розкопані залізоплавильні горни і костерізна майстерня, простежені сліди ювелірного та гончарного ремесла, знайдені інструменти ремісників (ковальські кліщі, долота, струг) та торговців (бронзова вага та металеві гирки). Стародавні Чернівці, подібно до інших міст Русі, складалися з трьох основних частин: дерев'яно-земляної фортеці, в якій жила військово-феодальна знать, укріпленого посаду, де зосереджувалась основна маса міського люду, та неукріплених селищ (Старі Ленківці, Совиця), в яких жили селяни, залежні від міської знаті.

З трьох основних частин складався і літописний Василів: дитинця, рештками якого е городище Замчище, міського посаду, де розкопані майстерні гончарів та фундаменти білокам'яного храму, і підгороддя, на території якого виявлені неукріплені селища, городище — феодальний замок та скельний монастир.

Розвиток Василева значною мірою залежав від торгівлі, що йшла по Дністру. Тут під захистом міських укріплень робили зупинки торгові каравани. Товари з кораблів перевантажувалась на сухопутний транспорт і навпаки.

У Василеві і давніх Чернівцях знайдено багато археологічних речей, пов'язаних з торгівлею. До них належать привезені в ці краї шиферні пряслиці (важки до веретен) з Волині і Києва, бронзові складані хрести-енколпіони з Києва, золототкана парча і білоглиняний полив'яний посуд з Візантії, браслети і персні, керамічна тара (амфори-корчаги) з південних міст, залізні та бронзові булави, церковне начиння (підсвічники, люстра-хорос) та інші речі, що потрапили на цю територію у результаті торговельних зв'язків.

Встановленню тісних економічних зв'язків північнобуковинських міст з іншими руськими торгово-ремісничими центрами сприяло те, що через територію краю проходили торговельні шляхи загальноруського значення. Важлива роль тут належала Дністровському водному шляху, який зв'язував Галицьку землю з містами Північного Причорномор'я. Ним перевозили дорогі візантійські тканини (шовк, парчу), перець, вино, угорське скло і мармур, чеське олово, фландрські сукна, коломийську сіль, рибу тощо[3].

Торгівля йшла також сухопутними дорогами. Літописець зазначив, що вози просувалися до Дністра, навантажені різними товарами[4]. Територію Галицького князівства вкривала розгалужена сітка сухопутних доріг. Одна з них (так звана Берладська) проходила вздовж долини Пруту, через Коломию, Снятин і давні Чернівці. Вона зв'язувала князівство з містами нижнього Подунав'я.

Завдяки розгалуженій сітці торговельних шляхів міста Буковини перебували у постійних економічних та культурних зв'язках з іншими давньоруськими містами. Свідченням цього є розвиток культури в XII — першій половині XIII ст., яка є типовою для Галицької Русі.

Одним з яскравих показників розвитку культури є поширення грамотності серед населення. У 40 містах давньої Русі, зокрема в давніх Чернівцях, знайдені інструменти для письма — писала. Тут під час розкопок великого будинку на дитинці знайдено 6 бронзових та залізних писал[5]. Вони свідчать не лише про поширення грамотності серед міського населення, а й про існування певної системи навчання в давніх Чернівцях.

На поширення письменства серед міського населення вказують також написи на предметах побуту, виявлені у давніх Чернівцях. У колекції є шиферні пряслиці, кістяна ложка, глиняні посудини з видряпаними на них давньоруськими літерами. Знайдено уламки глиняних горщиків, на дні яких виступають гончарні клейма у вигляді давньоруських літер. Написи на предметах побуту свідчать про грамотність їх власників або ремісників, що їх виготовляли, а також тих, для кого ці речі призначалися. З цього можна зробити висновок, що чимала частина населення давніх Чернівців була грамотною, вміла читати й писати.

Показником розвитку культури є також пам'ятки архітектури: дерев'яні оборонні споруди, кам'яні та дерев'яні храми. Дерев'яно-оборонне зодчество представлене матеріалами розкопок городищ у Ленківцях (давні Чернівці), Ревному, Ломачинцях, Перебиківцях, Молодії і Горішніх Шерівцях. Розкопані тут рештки оборонних споруд незначні, і вони не дозволяють говорити про їх мистецький рівень. Але загальна схема їх конструкції є типовою для Давньої Русі.

Визначною пам'яткою давньоруської архітектури е кам'яний храм XII ст., фундаменти якого розкопані в літописному Василеві[6]. Це була не дуже велика (загальними розмірами по зовнішньому обводу стін 21,2 х 13,6 м), але висока, струнка, з однією банею, трьома апсидами і перспективним порталом будівля. Її стіни складались з тесаних кам'яних блоків місцевого вапняку, на тонких шарах вапняного, без домішки цем'янки, розчину. Така техніка спорудження стін характерна для архітектурних пам'яток Галицько-Волинського та Владимиро-Суздальського князівства[7].

Стіни храму були декоровані білокам'яними скульптурними деталями (під час розкопок знайдені уламки колонок, напівколонок, капітелей), а підлога викладена різноколірними полив'яними плитками, що добре гармонували з білими стінами. Досконалістю архітектурних форм і оздобленням василівський храм не поступався храмам, що прикрашали столицю князівства — Галич. За планом білокам'яний храм Василева подібний до храмів Середнього Подніпров'я (Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького). Він також чотиристовпний, з плоскими пілястрами на фасадах[8].

У Василеві та на території давньоруського селища Мартинівка (поблизу с. Вікно Заставнівського району) виявлені рештки дерев'яних храмів. Вони мали зрубну конструкцію, а їх підлоги були викладені різноколірними полив'яними плитками. Під час розкопок дерев'яної церкви в Мартинівці знайдені шматки вапняної штукатурки, один бік якої згладжений і має сліди фарб. Очевидно, дерев'яні стіни церкви в середині були оштукатурені і прикрашені фресками.

Отже, в X—XIII ст. на території Північної Буковини розвивалась типова давньоруська культура. Її творцями були східні слов'яни, що також підтверджується археологічними даними. Наприклад, при розкопках городищ у Ленківцях (Чернівці) і Дарабанах, могильника літописного Василева знайдені перснеподібні скроневі кільця із срібного дроту у 1,5 звої. Вони були улюбленими прикрасами східнослов'янського населення і характерні для всієї території Давньої Русі.

У X—XIII ст. тут, як і всюди на Русі, панували феодальні відносини. В період раннього феодалізму, в X—XI ст., коли переважали державні (князівські) форми експлуатації селян (полюддя), основними осередками збирання данини з населення були князівські фортеці, в яких жили в основному дружинники — вірні слуги великих князів. Рештки однієї з таких фортець досліджувались в Горішніх Шерівцях Заставнівського району, де виявлені, крім оборонних, житлово-господарські зруби з великими підвалами. В приміщеннях зрубів мешкали дружинники, а в підвалах, очевидно, зберігались продукти, зібрані як данина з селян-общинників. Поряд з фортецею на високій горі розміщувалося неукріплене селище, де жила челядь, що обслуговувала військово-феодальну знать фортеці.

У процесі розвитку феодальних відносин зростала приватна власність на землю. Розвиток приватного боярського землеволодіння знайшов своє відображення в появі і розвитку феодальних замків, рештками яких є невеликі городища, розташовані на високих мисах, в місцевостях з гарними навколишніми краєвидами. Вони, як правило, були обгороджені дерев'яними стінами, а на укріплених площадках розміщувались житла феодала і його сім'ї, військових слуг та челяді, склепи, ремісничі майстерні, церква з кладовищем біля неї.

Масова поява феодальних замків припадає на XII — першу половину XIII ст. На території Північної Буковини феодальні замки виявлені в селах Василів (в урочищі Хом), Дарабани (в урочищі Щовб), Ленківці Кельменецького району, Чорнівка та в інших місцях.

Боярські замки були центрами нещадної експлуатації селян. Феодали відбирали у селян додаткову працю у формі феодальної ренти. За свідченням літописця, населення Бреста та його околиць сплачувало феодалам повинності «от всякого ста... по две лукне меду, а по две овце, а по 15 десятков льну, а по сту хлеба, а по пяти цебров овса, а по пяти цебров ржи, а по 20 кур»[9]. Приблизно такі ж і у таких самих розмірах повинності, очевидно, були накладені на населення Північної Буковини, яке, як і Брест, належало до одного і того ж Галицько-Волинського князівства.

З розвитком феодалізму селяни дедалі більше втрачали особисту свободу. Шукаючи порятунку від непосильного гніту, вони тікали у малозаселені південні степи та Карпатські гори. Багато втікачів з Галицької Русі (вигонців, бродників, берладників) зосередилось в Прутсько-Дністровському межиріччі, на території Берладського князівства. Коли в середині XII ст. там з'явився прогнаний з Галича князь Іван Ростиславович і закликав йти на галицького князя, в його війську зібралось 6 тис. воїнів — велика на той час армія. З Берладі — столиці князівства, військо вирушило на Кучелмін, розташований на Середньому Дністрі. Берладники оточили Ушицю, і смерди з цього міста, як писав літописець, «скачот черес заборола к Иванови, и перебеже их 300»[10]. Але князь боровся за владу для себе, і менш за все його турбували інтереси селян. Народні маси відійшли від нього. Галицьким князям вдалося придушити цей рух.

Ще більше загострилася боротьба народних мас проти феодального гніту в XIII ст. Велике селянське повстання вибухнуло в Галицькій землі у 1241 р. Воно охопило і землі Середнього Подністров'я (Пониззя), але було придушено військами Данила Галицького[11].

Отже, на території Північної Буковини, як і всієї Давньої Русі, в XII — першій половині XIII ст. відбуваються глибокі зміни соціально-економічного і культурного порядку. В цей час далі розвиваються продуктивні сили, зміцнюється феодальна економіка, посилюється роль місцевих центрів господарського та культурного життя населення. Цей розвиток був порушений монголо-татарською навалою на Руські землі.

——————

  1. Воронин Н. Н., Раппопорт П. А. Археологическое изучение древнерусского города. — КСИА, вып. 96. М., 1963, с. 15.
  2. ПСРЛ, 2, ст. 761.
  3. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, М., 1950, c. 168–172.
  4. ПСРЛ, 2, стб. 735.
  5. Медведев А. Ф. Древнерусские писала X—XV вв. — Советская археология, 1960, № 2, с. 63—88.
  6. Логвин Г. Н., Тимощук Б. А. Белокаменный храм XII в. в Василеве. — Памятники культуры, т. 3. М., 1961, с. 37—50.
  7. Воронин Н. Н., Каргер М. К. Архитектура. — История культуры древней Руси. М. — Л., 1951, с. 265, 300, 307.
  8. Історія українського мистецтва, т. 1. К., 1966, с. 218.
  9. ПСРЛ, 2 стб. 932.
  10. Там же, ст. 336.
  11. Історія Української РСР, т. 1. К., 1967, с. 100—101.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.