Нариси з історії Північної Буковини/II/Північна Буковина — складова частина Галицької Русі

◀ Північна Буковина — складова частина Київської Русі

Розділ II. Формування і розвиток феодальних відносин (VI — середина XIV ст.) Північна Буковина — складова частина Галицької Русі

Соціально-економічний і культурний розвиток в X—XIII ст. ▶

Київ: Наукова думка, 1980

Розвиток продуктивних сил, зростання великого феодального землеволодіння та ряд інших причин привели до того, що Київська Русь почала дробитись на окремі князівства. Одними з перших від Києва відокремились у другій половині XI ст. землі Прикарпаття та Середнього Подністров'я. Тут утворились Теребовльське, Звенигородське та Перемишльське князівства, в яких осіли правнуки Ярослава Мудрого — князі Ростиславичі. в цей час Буковина входила до Теребовльського князівства. Теребовльський князь Василько Ростиславич, який правив з 1092 до 1124 р., багато зробив для утвердження своєї влади на землях Середнього Подністров'я. Є підстава вважати, що за ініціативою цього князя на Дністрі, напроти впадання р. Серет, збудовано феодальний замок, який завдяки вигідному розміщенню на перехресті торгових шляхів став основою формування давньоруського міста — літописного Василева. В середині XII ст. землі Прикарпаття об'єднались у єдине князівство — Галицьке. Територія Північної Буковини у складі Галицького, а з 1199 р. Галицько-Волинського князівства була крайньою південно-східною його частиною. З тексту Галицько-Волинського літопису під 1229 р. довідуємось, що територія Галицької землі в Подністров'ї на південь простягалася до «реки Ушица»^[1]. Тут землі Галицького князівства прикривали прикордонні фортеці Каліус, Бакота, Ушиця та ін.

Прикордонні фортеці Галицької Русі виявлені і на правому березі Дністра в межах Сокирянського району Чернівецької області. Напроти літописного Каліуса, між селами Непоротовим і Ломачинцями, в урочищі Галиця знаходиться давньоруське городище з великим селищем поблизу нього. На підступах до цього поселення розміщуються ще два городища тих же часів^[2]. Не виключено, що давньоруські археологічні пам'ятки Галиці є рештками літописного Кучелміна, який разом з Бакотою, Ушицею, Каліусом та іншими південними містами забезпечували оборону земель Галицької Русі з боку степів.

Свідчення літопису про те, що важливим оборонним рубежем Галицької Русі був Прут, також підтверджується археологічними даними. На лівому «внутрішньому» щодо Галицької землі березі цієї річки розміщувались галицькі укріплення: Ленківецька (колишні Чернівці), Снятинська, Олешківська та Коломийська фортеці.

Найдалі на південь була висунута Ленківецька фортеця. Вона розташовувалася в долині Пруту, на рівній місцевості, хоч поблизу були високі пагорби, зручні для побудови укріплень. Таке розміщення фортеці пояснюється тим, що в XII ст., коли споруджувалася Ленківецька фортеця, Буковинське Попруття було південно-західним прикордонням Галицького князівства, і важливим оборонним рубежем у цьому районі був Прут.

Оборонні споруди Ленківецької фортеці збудовані в один і той же час як єдина житлово-фортифікаційна система. Будівельники врахували й те, що фортеця, розміщуючись у пограниччі, могла в будь-який момент зазнати раптового ворожого нападу. Щоб запобігти цьому і зупинити ворожих вершників на значній відстані від фортеці, були збудовані ще дві оборонні лінії. За 200—300 м від головного валу фортеці проходила укріплена лінія, що складалася з дугоподібного рову, наповненого водою, та частоколу. Третю лініію оборони становили річки Совиця і Хабалівка, з'єднані між собою зовнішніми дугоподібними ровами, наповненими водою. На схід від укріплень розміщувався став, завдяки якому рівень води в оборонних ровах міг бути постійним.

Отже, оборонна смуга Ленківецької фортеці сягала 350 м ширини і складалася з трьох укріплених ліній. Перш ніж наблизитись до стін фортеці, ворог мусив побороти опір двох укріплених ліній. Це дозволяло уникнути раптового нападу і привести фортецю в повну бойову готовність. До того ж, на підступах до фортеці, на протилежному березі Пруту розміщувались сторожеві укріплення — пости. Їх залишками є городища XII — першої половини XIII ст. в селах Спаська, Молодія, Остриця та на горі Цецин. Сторожеві фортеці на високих пагорбах правого берега Пруту приймали на себе перші удари ворога і попереджували Ленківецьку фортецію про небезпеку.

Буковинські землі на південь від Пруту, в Прикарпатті в XII—XIII ст. були рідко заселені. За Карпатами починались володіння Угорського королівства. Отже, прикордонна смуга в цьому районі була досить широкою, а прикордонні укріплення обох сусідніх держав (Русі і Угорщини) розташувались з обох боків Карпат, на рівнині^[3].

Приналежність основної території Північної Буковини в XII—XII ст. до Галицької Русі підтверджується й іншими археологічними даними, зокрема характером матеріальної культури. Встановлено, наприклад, що глиняний посуд Галицького князівства має свої специфічні риси. Так, гончарні горщики, що переважають у комплексах, мають багатопрофільовані вінчики, різко відігнуті назовні, а їх гранчасто сформований край з внутрішнього боку має гніздо для покришки. Такого типу горщики становлять 80% керамічних комплексів з території Галицької Русі^[4]. В той же час на інших руських землях кераміка подібного типу виступає значно менше. На всіх давньоруських поселеннях Північної Буковини XII — першої половини XIII ст. явно переважають горщики «галицького» типу.

Цікавою групою пам'яток Галицької Русі є і давньоруські Поховання в неглибоких (від 0,4 до 0,8 м) ямах, які зверху накривали кам'яними плитами. Картографування підплитових поховань показало, що вони поширені головним чином на території Галицької Русі. Цей обряд поховань зафіксований на 32 досліджених могильниках на буковинській території. Цим також підтверджується приналежність Північної Буковини до Галицької Русі.

В літописному Василеві знайдено декоративні глиняні полив'яні плитки, на яких рельєфно зображені птахи (орли) з широко розгорнутими і трохи піднятими крилами. Вони датуються XII-XIII ст. Подібного типу плитки знайдені в Галичі. Створюється враження, що василівські плитки виготовлені (тут розкопані печі для їх випалення) за галицькими зразками. Якщо врахувати й те, що зображені на плитках птахи в геральдичній позі приймаються за геральдичні знаки галицьких князів, то маємо ще одне свідчення того, що Північна Буковина була складовою частиною Галицької Русі.

——————

1. ПСРЛ. 2, ст. 759.
2. Тимощук Б. О. Археологічні дані про приналежність Північної Буковини до Галицької Русі в XII—XIV ст. — Минуле і сучасне Північної Буковини, вип. 1. К., 1972, с. 3—13.
3. Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X—XIV вв. Л., 1967, с. 176 — 177.
4. Малевская М. В. К вопросу о керамике Галицкой земли XII—XII вв. — КСИА, вып. 120, с. 3—14.