Нарід – собі/IX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нарід – собі
О. І. Бочковський
IX
Прага ; Подєбради: Товариство Прихильників УГА в ЧСР, 1932
IX.

Народи, що століттями були приспані й здавалося засуджені вже історією на вічну поталу, прокидаючись під впливом бурхливих подій світової війни та революції, відразу ж, немов інстинктивно стають на шлях національної самодопомоги, під прапором засади «Нарід — собі». Ось один новітній, цікавий приклад з післявоєнної доби. Маю на думці культурно-національну акцію молодо-бретонських активістів, скупчених біля бретонського квартальника «Gwalarn» (Північ — Захід), що існує від 1925 р. На протязі століть Франція марно намагалася денаціоналізувати Бретань, яка добровільно з нею злучилася. Від часів революції французький державний централізм особливо дошкульно веде кампанію проти своїх «окраїн» та «народів». Проте, непримирима та непіддайна Бретань живе. Винародовилися лише бретонські міста, але села заховали свою національну відрубність та свою рідну мову. Бретонське селянство, — це ядро одномільйонового бретонського народу — мали на увазі провідники часопису «Gwalarn», поставивши своїм завданням поширення просвіти серед свого народу в рідній мові та боротьбу проти культурного занепаду батьківщини, спричининеного паризьким централізмом. Для цього треба було витворити модерну національно-свідому бретонську інтеліґенцію, щоб вона відтак пішла в нарід та будила його.

Це робить і в цім напрямі багато вже зробив «Gwalarn». Його заходами був зреформований бретонський правопис; модернізована літературно-бретонська мова, для чого були видані добрі словники. Цей рух подарував бретонському народові десятки творів красного письменства та популярно-наукового змісту, як питомих, так і перекладних, а передовсім гарно видані й чудово ілюстровані книжечки для дітей, які знайшли великий попит не тільки серед школярів, але й серед старшого покоління.

Бретонці не мають рідної школи. Париж у 1925 р. заборонив послуговуватися бретонською мовою в школах, навіть як допомоговою. Отже «Gwalarn» мусив книжкою заповнити цю прогалину. Для цього його заходами виходить бретонознавча секція публікацій: «Аг skol brezoneg» (Бретонська школа); а попри цього під гаслом «Brezoneg ar Vugale» (Бретонська мова для дітей) був закладений спеціяльний фонд, з якого набуваються дитячі книжки, що даруються немаєтній дітворі. Акція ця, як вкладки жертводавців, так і список розданих книжок, публікується у звітах на сторінках часопису «Gwalarn».

Заходами цього часопису був переведений приватний національний перепис бретонського населення, висліди якого з відповідними мапами вийшли окремою брошурою: «Enklask diwar-benn stad ar brezoneg en 1928» (Огляд положення бретонської мови в 1928 р.). Вислід його дуже цікавий, бо красномовно доводить, що переважна більшість бретонського народу не винародовилася. Вся ця бретонська акція переводиться за власні кошти. Фінансово вона не є ще навіть якось усистематизована та базується лише на симпатіях і добрій волі свідомих бретонців. В першім звіті «Gwalarn» говориться про це так: «ці жертви ми отримуємо переважно від бідних людей — десять франків, п'ять франків, лише іноді сто, придбаних тяжким шляхом ощадностей. Врешті, співробітники «Gwalarn» несуть найтяжчий тягар. Вони не тільки що задурно працюють, але мусять ще регулярно додавати до своєї праці частину, іноді половину, своїго заробітку взагалі».

Такі тяжкі бувають початки кожної акції, що базується на засаді «Нарід — собі». Але це не мусить лякати, як не бояться цього прихильники новобретонського активізму, що працюючи в малосприятливих обставинах, за п'ять років зробили більше, ніж перед ними було зроблено протягом сотні років; вони вже сьогодні констатують моральну перемогу «Gwalarn», а десь за 10–20 років зможуть констатувати і фінансову перемогу націотворчої засади «Нарід — собі».