Настінне малювання українських хат. Зошит 1. Дніпропетровщина/Мальовання на стінах усередині хати
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
|
|
Але головне мальовання — всередині хати.
Це барвисте оздоблення внутрішніх стін цілком гармоніює з рештою оздоб української хати, з національними вбраннями українців, де домінує замилування, любов до взірної барвистости.
За цю любов до кольорових ритмів в українців свідчать нам пам'ятки їхньої народньої творчости всіх часів, за ню каже нам і сьогочасна їхня мистецька творчість.
Господарські форми, заступаючи одна одну, спричиняються до того, що одні ґатунки продукції заступають інші, але суть своєї творчости народ переносить в усі форми її вияву.
Свою любов до барвистої взірности українка-селянка виявляла давніше в мальовничих візерунках килимів та в квітчастих тканинах, що їх ткала, у вишиванках, що вишивала, у писанках, у посуді, в кахлях, що розмальовувала; а тепер, коли ця форма творчости вимирає, виявляє й далі оту свою любов у барвистому розмальовуванні хати.
Коли домашнє господарство було замкнене в собі, ткані килими вироблювано мало не в кожній родині, вони були потрібні всім. Такі оздобні, з кольоровим тлом, переважно жовтим або чорним, з букетами квіток, що лягали по ньому, правильно черговані, лагідними барвистими плямами, багато вільного, незаповненого поля залишаючи, — вони висіли на стіні над ліжком, ними часом завішувано вікна та лави застелювано.
За тієї таки форми господарства хатні стіни оздоблювано й іншими виробами наших селянок, а саме — вишиваними рушниками; вони давали переважно червоні й чорні (або сині) плями взорів на білому тлі полотна, і їх удозвіль вішано над вікпами, понад дверима, на покуті над образами та по вільних межистінках.
А великі поверхні печі, що забирає чималу частину хати, визначалися своїми барвистими рельєфними або мальованими кахлями; їх виробляли або самі господарі, абож звичайні ганчарі.
Коли ж підо впливом економічних умов форми домашнього замкненого господарства на селі почали заступати форми грошового господарства (напередодні XX ст.), це хатнє доморобництво почало вимирати, а любов до барвистої взірности не вмерла; не вмерла й потреба виявляти її в своїй творчості; тоді до помочі стало малювання, що й дешевше і менше часу на нього доводиться витрачати, а тим часом дає всі можливості виявити малярські вподобання. Барвисте мальовання під килим заступило собою тканий килим: мальовання над дверима, понад вікнами, в покуті та по вільних межистінках почало заміняти вишивані рушники; мальовання печі замінило мальовані кахлі. Композиція цього мальовання, стилістичне його трактування, певні технічні засоби, що з них користуються селянки малюючи, показують, як тісно зв'язана ця форма творчости з формою, що її вона заступила, з усією мистецькою творчістю народу українського, і як часто в творцеві-художниці живуть ще традиції ткалі й вишивальниці.
У внутрішньому оздобленні хати мальовання не є щось відокремлене, несподіване; композиційно воно тісно сполучене з речами вжитку, що становлять частину цього оздоблення, як і з речами суто-декоративного, оздобного значіння, даючи з ними одну кольорову гаму.
Ця гама рожево-червоних і жовто-цинамонових відтінків, у сполученні з зеленим або чорним на білому або кольоровому полі, об'єднує в одну цілість композиційну:
- 1) барвисте мальовання;
- 2) вишивані рушники (табл. XI, XXI, XXVII);
- 3) вишивані простирала, пошивки (табл. XXIII, XXIV, мал. I);
- 4) національні вбрання українські;
- 5) фарбовані рядна, що ними застеляють постіль і під при комині (табл. XIV, XX, XXII, XXX, XL, XLII), а так само ткані килими, якщо вони ще є (табл. XIV);
- 6) скрині, де по зеленому полю дають орнамент, головно — в червоних тонах;
- 7) мисники, вміщувані в межистінку коло дверей; барвисті самі, вони правлять за сховище для мальованих ганчарських виробів; на мисники становлять звичайно найкращі з цих виробів, що в них цінують не самісіньку їхню корисність, а й мистецьку вартість; мисник з посудом — це ті ж таки тональності червоно-жовтих відтінків;
- 8) вироби селянок з пофарбованих стружок та різнокольорового паперу, що букетами квіток або мережаними смугами чи стрічками вішають їх для окраси на покуті, на комині, по сволоках.
До цієї кольорової гамм, безперечно, належить і та жива зелень (клечання, май), що нею селяни часто заквітчують свою хату, з весни (зелених свят) почавши — аж до глибокої осени. Вони плетуть з неї вінки, гірлянди і обвішують ними стіни (табл. XXVII); окремими гілками окрашають вікна і розставляють но всій хаті; зеленню таки вистилають і долівку. Часом стелю або стінки обвішують невеличкими пучками засушених квіток; усі вони рівно зібрані й порозвішувані в повному порядку (табл. XV).
В усіх оцих продуктах творчости української, де виявляються народні мистецькі вподобання, ми раз-у-раз бачимо замилування у барвистості, любов до взору, до кольорових узірних ритмів.
Щождо форм виробництва розписів, то здебільша це є доморобництво, що важить на власний ужиток. Господиня сама розмальовує свою хату, і це мальовання цілком її задовольняє (так діється по селах Капулівка, Олександрівка, Кам'янське, Благовіщенка, Миколаївка та інш.).
Є села, де виріб мальовання набуває якоюсь мірою форм доморобного ремества.
Поряд господинь, що розмальовують самі но свої хати, є селянки, що за певну плату розмальовують хати чужі. Це — або художниці, що зажили особливої слави своїм мальованням, абож дуже вбогі селянки, що для них плата за виконане мальовання є певна підпомога. А часом це дівчата або жінки з фізичними вадами, що не дають їм працювати коло чого іншого. Платять або продуктами, або грішми. Надіб’я, фарби звичайно оплачують господарі. Буває, що така селянка малює; не тільки в своїм селі, а вирушає на тую таки працю і в сусідні села. Для цих селянок виріб мальовання становить ремество, що дає їм деякий заробіток лише певними часами. А кличуть їх звичайно в ті хати, де ніхто не вміє розмальовувати. І, наостанці, в однім великім селі, а саме в с. Петриківці, довелося спостерігати, як виробництво малювання набирає характеру доморобної промисловості!, як малювання, призначене тільки на вжиток собі, переходить у малювання, розраховане на спожиток мас. У с. Петриківці мальовання на ґрунті стін уже мало не заникло. Ще 1912 — 13 р.р. у Петриківці, як і по інших селах, размальовувано в хаті стіни; але тепер (1926, 27, 28 р.р.) розмальовування на самім ґрунті трапляється тільки вряди-годи, десь на долішніх частинах стін, де Його мало помітно (табл. XXXVIII). А головне мальований дають на папері. Паперові прямокутники, більші або менші на розмір, розмальовують мотивом рослинної гілки (табл. XXXI, мал. 1 — 4, табл. XXXII, мал. 1 — 2) і ними обліплюють поверхню комина (табл. XXXII, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXVIII, XXXIX, XL). Смуги паперу — ширші й вужчі — размальовують безконечним рослинним орнаментом і ними обліплюють карнізи, колонки комина, сволок (табл. XXXIII, XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXVIII, XXXIX, XL). Помальовані паперові рушники вішають над вікнами (табл. XXXII, мал. 3). Це мальовання на папері, щоб обліплювати хатні стіни, призначають на збут і своїм односільцям, і селянам сусідніх сіл, а часом і сусідньої округи. Працюють коло цього малювання певні селянки, що їх знає ціле село; вони виносять свої вироби в базар, куди з’їздяться з найближчих сіл, ще й у відомий петриківський ярмарок, куди приїздять люди я здалека. Ці портативні, за невеличку ціпу продавані, речі охоче розкуповують, і вони широко розходяться не тільки в самім селі Петриківці, а й поза його межами. Буває й гак, що селянка, яка виробляє й спродує оте мальовання, не вдовольняється місцевим ринком, а шукає нових; певного часу, коли наново опоряджають, оздоблюють хати, вона вирушає а сусідні села і там у базарі розпродує це мальовання. А 1921 — 22 р.р. (недорідні роки) в Петриківці цілі родини працювали коло цього малювання і багато відвозили його на сусідню врожайну Полтавщину, де обмінювали на борошно. Отже, у великому селі Петриківці (25000 ж.), з його жвавими базарами й велелюдним річним ярмарком, настінне мальовання, що було тут 15 років тому, тепер остаточно поступилося місцем для ще приступнішої форми — мальовання на папері, що його може мати кожен, хто забажав ним прикрасити свою піч. І справді, на роботу петриківських селянок доводилося направляти в селах за 30–40 верстов під Петриківки.
Поряд сіл, де мальовання дуже поширене, можна тепер знайти й такі, де ця форма творчости народньої вже геть зникла; там мальовання витиснули фабричні вироби. Це бачимо по тих селах, що лежать близько міст. Села ції, колись багаті на мальовання, ледве пам'ятають за них тепер, і тільки зрідка можна знайти в них відгуки колишнього малярства на стінах усередині хижок, повіток — нежилих будівель, де даються вже не цілі композиції, а окремі мотиви, без жадного композиційного зв'язку, нашвидку зроблені, бідні на барви.
Є кілька сіл, де мальовання перебуває в процесі заникання, і в них ми можемо спостерігати, як саме отой процес одбувається: мальовання виводиться спершу в центрі села, в осередку, де живуть заможніші люди, що частіш бувають у місті, де вони купують міські фабричні вироби; довше задержується мальовання по сільських окраїнах, де живе бідніша частина людности — ці мусять удовольнитися продуктами власної творчости, щоб окрасити своє житло; та поволі мальовання і в них заникає, найдовше затримуючись аж у краї села, у тій його частині, що знана під назвою «кут» і що часто й територіально буває відірвана від решти села (Покровське, Олексіївка, Шолохове).
Часом мальовання швидше заникає тоді, коли майстрині-виконавці, що їхня умілість, зацікавлюючи, підживляла любов до малювання, покидають рідне село: або йдуть на виробництво до міста, абож виходять заміж у сусідні села.
Мальовання дуже поширене в тих селах, де традиційна старовини взагалі задержується довше, де співають іще старовинних пісень, давні звичаї збереглися, національні вбрання задержалися в найбільшій своїй чистоті. З таких сіл найвизначніші: село Капулівка (Криворізької округи); сюди таки можна залічити села Олександрівку (Криворізької окр.), Авули (Дніпропетровської окр.). Серед мальовання по цих селах подибуємо найрідші зразки; вони дають нам змогу встановити зв'язок наступности поміж цим родом, формою народньої творчости і іншими її формами, що на них можна простежити, як еволюціонували мистецькі форми орнаменту.