Начерк Коліївщини/Вступне слово

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Начерк Коліївщини
Вступне слово (Михайло Грушевський) (1898
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
В сїм томі, як обіцяли, подаємо переклад працї д. Шульгина „Очеркъ Коліивщины по неизданнымъ и изданнымъ документамъ 1768 и ближайшихъ годовь“, друковану в часописи Київська Старина 1890 р. (кн. II–VIII) і видану потім осібною книжкою — відбиткою (Київ, 1890, ст. 209). Разом взявши, розвідки, подані в сих двох томах Р. Історичної Біблїотеки — XIX і XX-ім можуть познайомити читача з народнїми рухами на Українї-Руси XVIII в., в їх ріжних проявах і заступити до певної міри моноґрафію, яка дала б загальний образ сих рухів, бо такої до тепер не має наукова лїтература. Специяльно для найбільш ґрандіозного з сих рухів — руху 1768 р. званого Колїївщиною нема моноґрафії, котра б вповнї вичерпувала предмет; з того, що є в науковій лїтературі, праця д. Шульгина найбільше може служити для обзнайомлення з сим рухом, бо зберає богатий і певний — головно документальний материял, для того її вибрано для перекладу, але й вона має деякі важні недостачі. Насамперед, автор в оглядї самого руху опер ся головно на актах польської військової комісиї для суду над участниками руху — т. зв. Кодненської книги, иньші материяли, особливо досить богату мемуарну лїтературу він полишив здебільшого на боцї, через те деякі епізоди, і між ними головна кампанія — Уманська зовсїм поминена; до певної міри сю недостачу заповнює подана в попереднїм томі розвідка проф. Антоновича про Гонту, але теж тільки до певної міри, бо то біоґрафія тільки одного з проводирів. Друге — автор вибрав собі кілька питань і оглянув їх в поодиноких главах своєї працї, через те огляду цїлости сього руху ми властиво у нього не знаходимо. Се були б головні недостачі; з меньшими — як досить важка архітектонїка й стиль сеї розвідки, тай з деякими незручними поясненнями або виводами, читач сам дасть собі раду.

Правда, сю книжку спіткав иньший дуже тяжкий закид — загального невірного розуміння річи, її тенденцийного осьвітлювання. Сей закид вийшов з під пера звістного польського історика Т. Корзона (Kwartalnik historyczny, 1892, III с. 526–40); д. Корзон закидав д. Шульгину, що він підсуває Колїївщинї якісь вищі, ідейні мотиви, характер протеста проти суспільного устрою Річи-посполитої, і якусь орґанїзацию[1], — тим часом як д. К. бачить в нїй тільки саме розбійництво, і всї його симпатиї лежать по сторонї тих, що не по людськи карали гайдамаків, з польської й росийської сторони; він бачить у д. Шульгина якесь любованнє в гайдамацьких убийствах і насильствах і розтягає сей закид на цілу „київську школу“, осередком котрої уважає Київську Старину. На се д. Шульгин відповів критичним переглядом арґументів д. Корзона, а редакция Київської Старини загальною відповідю (К. Старина 1893, I с. 126–166); з сеї останньої, написаної одним з видатнїйших репрезентантів „київської школи“, ми наведемо уривок, що служить відповідю на закид д. Корзона і заразом — дає добру характеристику сих народнїх рухів:

„Ми як, і д. Корзон, признаємо, що подїї 1768 р. були дуже сумні; сцени убийства і нелюдськости, де б вони не з'являлись, завсїди викликають відразу в усякій хоч трохи цивілїзованій і гуманній людинї; тому й винищеннє селянами множества шляхтичів і Жидів, і нелюдські кари над селянами шляхетських судів, що не меньш немилосердно буяли протягом 4 років і винищили тисячки жертв, се — на нашу гадку — факти сумні, за якими треба жаловати. Але сї наші почуття зовсїм суб'єктивні і не можуть служити метою історичного дослїду. Ми мусимо поставити і собі і д. Корзону питаннє: які причини викликали сї явища, що нас засмутили? Ми зовсїм переконані, що д. Корзон не буде їх шукати, як шляхтичі XVII–XVIII в., „в уродженій хлопській злобі“, сам він відкидає погляд тих польських публицистів, що хотїли скинути вину на „заграничні підшепти“. Значить, причину треба шукати в ненормальнім суспільнім устрою Річи-посполитої. Для нас сї причини ясні й зовсїм льоґічні: селянську масу, не вважаючи на довге і сильне противленнє, закріпощено, позбавлено ґрунтів і всяких, навить найелєментарнїйших горожанських прав. Її повсечасно дражнили шляхтичі безграничною і безконтрольною своєволею. Окрім материяльного гнета селян роздражнено й дуже нелюдськими релїґійними нагінками для запровадження унїї. В кінцї польський уряд і суспільність не постарались дати селянам яку небудь, хоч би як убогу, найелєментарнїйшу осьвіту. При такім устрою наслїдки, розумієть ся, могли бути тільки сумні. Покривджена, ображана і роздражнена маса мусїла, розумієть ся, підняти ся при першій нагодї, з першого лїпшого імпульсу, і вибух сей за для повного браку горожанського розвитку й гуманної осьвіти, мусїв виявити ся в формах дуже нелюдських і крівавих.

„Що до шляхетських репресий, котрі на наш погляд труднїйше виправдати, бо вони виходили від верстви більш осьвіченої й забезпеченої з кождого погляду, а до того тягли ся надто довго (4 роки), тому мали характер не вибуху або хвильового запалу, а систематичної, вирахованої пімсти, — то й про них теж можна сказати, що нелюдськість сих репресий пояснюєть ся станом суспільности в тім часї: осьвітою шляхетської верстви, дуже поверховною й порожньою, далеко низшою від того рівеня прав, на котрім встигла стати ся верства; тенденциєю суспільної орґанїзациї, занадто сторонничої, ексклюзивно-клясової. В таких обставинах, розуміється, всяка селянська реакция, замісь викликати потрібні заходи коло забезпечення суспільного устрою дорогою уступок і якогось задоволення потреб мас, — могла викликати тільки почуттє пімсти, що виявлялось в нелюдскостях відповідних до пережитого страху.“

Сї слова можна прикласти взагалї для оцїнки народнїх рухів на Українї-Руси XVI–XVIII в., в межах Польської й Росийської держави.

Що до нашого видання, то переклад працї д. Шульгина належить д. М. Вороному; до нього долучено показчики для т. XIX і XX, споряджені д. П. Рондяком; друку тому доглядав д. М. Павлик. Важнїйші друкарські похибки подані при кінцї тому; цитати з документів подавано без поправок, як їх дано в книзї д. Шульгина.

Сим томом закінчується серия моноґрафій про народні рухи на Українї-Руси XVII—XVIII в., розпочаті в IX т. Р. Історичної Біблїотеки моноґрафією про Хмельнищину. В дальших томах подана буде серия розвідок до істориї внутрішнього — суспільного й культурного житя, суспільного укладу й інституций на Українї-Руси.

М. Грушевський.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2005 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1934 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.
  1. Справа орґанїзациї дїйстно лишаєть ся непевною — до якої міри вона істновала, хоч д. Шульгин в своїй відповіди і боронить свої погляди.