Наші визначні жінки/Любов Яновська

by Софія Русова

◀ Олександра Єфименкова

Наші визначні жінки Софія Русова Любов Яновська

Дехто з молодих українських письменниць ▶

Коломия: Редакція часопису „Жіноча доля”, 1934

ЛЮБОВ ЯНОВСЬКА.^[1]

Коли я в 1909 р. повернулася з Петрограду до Києва, то побачила в Українському Клюбі серед визначних українських жінок нову для мене дуже інтересну паню, що приймала жваву участь у справах клюбу; вона часто виступала на зборах клюбу то як добра пяністка, то як письменниця й читала свої ще не надруковані твори. Видно було, що вона користувалася симпатіями київського українського суспільства і, як я далі переконалася, цілком ці симпатії виправдувала: належала бо до тих осіб, попри які не можна перейти без уваги. І це її гарне обличчя надовго затямлювалося в памяті. Все в темному вбранні, гарно пошитому, і з гарними чорними очима. Скільки було в них суму й незадоволення з життя, скільки енергії в зарисі чола й рота! Тільки коли вона виголошувала свій виклад, або читала свої твори, це сумне обличчя оживало, молоділо і виявляло ту щирість і захопленність, яку Яновська вкладала в усю творчу й громадянську діяльність.

А працювала вона коло українських справ з якоюсь гарячковою відданістю. Ми бачили її діяльним членом клюбу; водночас працює і в „Просвіті“ (київській), коли за від'їздом хворого Грінченка довелося продовжувати його освітню діяльність; їде, як українська делегатка, на Всеросійський Зїзд жінок і там читає свій доклад „Доля української селянки“. Організує в Києві гуртки-десятки по програмі тогочасної української партії Т. У. П.; вона входить у тісні зносини з визначними російськими жінками в Київі (п. К. Ф. Полторацькою) і пояснює їм ідею української справи, українські культурні вимоги.

В 1914 році, коли в Києві було заборонено святкувати Шевченківські дні, Яновська їде в Москву, знову як делегатка київського українського громадянства, й виступає з доповіддю. За часів війни вона разом з п. Черняхівською, Дорошенковою, Ішуніною, віддає всі свої сили й працю в „Товаристві допомоги жертвам війни“; багато спричинилася й до полегшення долі галичан, яких російський уряд, як закладників, висилав з їх батьківщини й переганяв до Сибіру.

Така стоїть перед нами Яновська, як громадянка й активна, й палка та віддана українській справі, але нервова — вона не могла довго витримати такої напруженої діяльности; взагалі вона не була фізично міцною і з початку революції вже хвора їде лікуватися на Лиман до Одеси. В 1921 році вона повертається до Києва, але в 1923 р. параліж Приковує її до ліжка; приковує, але не сковує творчої сили Яновської і в 1928 р. вона диктує переписувачці останній покищо свій роман, один з найкращих її творів: „Тайна нашої принцеси“.

II.

Яновська була не лише громадянською діячкою — вона талановита письменниця. Яновська написала чимало оповідань, коротких нарисів, чимало драматичних творів, які тепер усі вийшли суцільним виданням у трьох томах з портретом авторки (видання „Рух“ — Київ 1930 р.) під ред. Черкавського і з його увагами.

Почала Яновська писати досить рано, але довго ховалося із своїм писанням молоде дівча.

Вона походить з родини української; її бабуня була з роду Білозерських (з Чернігівщини) — рідна сестра Ганни Барвінок. Мати Любови Яновської була вихованкою П. Куліша, гарячою українською патріоткою, і часто в неї з чоловіком виходили конфлікти зза того, якою мовою мають балакати діти — батько, родом з Калузької губ. ротмістр гусарського полку, Щербачев, вимагав польської або московської мови й карав дочку за кожне українське слово, а мати за московське. Взагалі мати Яновської не була щаслива в свойому подружжі і під кінець збожеволіла та вмерла в Петербурзі в лікарні.

Любов Яновська вчилася в Полтавськім Інституті й виявила такі музичні здібності, що рідні вирішили її віддати в консерваторію. Але композиторського хисту вона не мала і її більш притягало до творчої праці пером, аніж до блискучого виконання чужих композицій. Та вона скоро вийшла заміж за одного з героїв герцеговинського повстання — за пана Яновського, який хоча був на 20 літ старший від своєї молодої, але імпонував їй своїм „героїзмом“. Це був член київської української громади, і в Лубенщині, де жило в маєтку Яновського молоде подружжя, Любов Яновську оточили українські патріоти: В. Шемет, М. Кононенко й інші. Вони ж і випрохали в неї те перше закінчене оповідання, яке без дозволу автора було надруковане у львівському часопису „Зоря“ — „Злодійка Оксана“.

Скоро після того Яновські переїхали до Києва; чоловік увів її в кола українців, і тут почалася літературна діяльність Л. Яновської.

Я добре памятаю, яке міцне вражінйя зробила на нас її перша повість, надрукована в „Київській Старині“ — „Смерть Макарихи“. Хоч тема була звичайна в той народницький період нашої літератури, але правдивість детайлів, тонке завваження психольоґічних моментів умирання старої селянки — усе це пахнуло чимсь свіжим, чимсь, що вже виходило поза межі самої етнографії, яка панувала в творах тогочасних українських письменників. За цим першим оповіданням появилися один по однім великі й маленькі нариси з народнього життя, які друковалися то в часописі „Рада“, то в „Київській Старині“. Особливий ефект зробив на нас маленький фейлєтон в „Раді“: „Наглядне Обучення“, де талановита письменниця осміює навчання українських дітей з російських букварів, коли біля малюнка „сапоги“ стоїть літера „с“, а український хлопець затямлює тут літеру „ч“, — бо це ж „чоботи“; коло неї намальовані „г“ „гроб“, а хлопець читає „труна“ і т. д. Це був фейлєтон чисто Гоголівського гумору, в якому бренів наш справжній сміх, крізь сльози за наших селянських дітей, яких ця московська система перевертала в недотепних дурників.

В творах пані Яновської нема одної якоїсь провідної ідеї, вона бере все, що подає їй на увагу життя й обробляє з тонким розумінням психольоґії героя, героїні. І дає — або яскравий тип — Лісничий, Пролісок, дід Микита („За високим тином“), або малюнок з життя — „Рукавички“, „Штурм“. „Чужий“. Усі ці твори читається з великою приємністю через їх незвичайну безпосередність; усіх цих людей бачите, як живих; вам здається, що ви їх давно знаєте і їх радості й горе вам цілком зрозумілі. Перед вами постійна боротьба за життя, за щастя; повстають улюблені типи людей Яновської — і жінок і чоловіків — які все життя змагаються осягнути свою укохану мету, щастя таке, якого вони собі гаряче бажають („Городянка“, „Лісничий“, „Мій роман“, „Тайна нашої принцеси“). Одним воно вдається, як співачці Тані („Тайна нашої принцеси“), другим ні, — але боротьба за це щастя дає їх життю особливий зміст, підносить їх понад буденне звичайне життя.

Уся творчість Любови Яновської перейнята рухом; в її творах мало описів, в них іде дія, ідуть розмови, такі характеристичні для кожної з груп людей (напр. в „Штурмі“ — розмова пана, який сватає паню, або розмова старого батька з чоловіком своєї дочки). Ця вмілість провадити розмови і витворювати з найпростіших епізодів драматичний конфлікт („Чужий“, „Два дні життя“, „Правда“) привела Яновську просто до драматичної творчости. Взагалі кажуть, що драматична творчість є найсерйозніша й вимагає найбільш високого рівня літературного таланту, але Яновській це не було тяжко, бо вся її творчість в оповіданнях є драматизована, рухлива, повна драматичних колізій. І вона сміло перша з українських письменниць виступила з цілою низкою драматичних праць; з них уже в 1903 р. її комедія на 4 дії „Дзвін до церкви скликає, та сам в ній не буває“ була премійована на літературному конкурсі у Львові. Дуже гарна комедія „На Зелений Клин“, „Жарти на сіножаті“ й кілька драм „В передрозсвітньому тумані“, „Жертви“, „Відьма“, з демонольогії українського народу й багато інших.

Яновська стоїть перед нами, як талановита письменниця, що перша сміло опанувала драматичну літературну форму і в своїх пізніших оповіданнях і в драматичних творах вона внесла в українську літературу чимало нового, розвинула в ній психольоґічний елємент і ставилася до всіх своїх тем, як з народнього побуту, так з панського життя; — з повним обєктивізмом. Скрізь подала нам правдиві нариси міцних людей, що не задоволяються традиційними умовинами життя й шукають нових. Український театр Яновська збагатила цінними пєсами, а як громадянка — визначна по своїй обдарованості та енерґії постать.

 Прага 31/XII 1933 р.

——————

1. Гляди світлину на ст. 40.