На Брокені (Гейне/Леся Українка)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

На Брокені Гейне/Леся Українка)



На Брокені

Сонце ледве променіє,
І на сході вже світає,
А верхів’я гір, як в морі,
У тумані потопає.

Якби мав я скороходи,
Я б помчав, як вітер, прудко
Через дальнії верхів’я
До хатинки любки хутко.

Одхилив би я запони
Біля ліжечка дівчини,
Стиха чоло цілував би
І ті устонька-рубіни.

І промовив би ще тихше
На лілейне ушко любці:
«Мила, вір в кохання наше,
Вір, що завжди будем вкупці!»