На крилах пісень/В магазині квіток
| ◀ Досвітні огні | На крилах пісень В магазині квіток |
Надія ▶ |
|
В великому місті в роскішну теплицю
Дівчина прийшла́ молода,
Бо серцем почула весну́ чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки́ задзвеніли співочі,
Пташки́ заспівали дрібні́, —
Вчувались дівчи́ні веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні́.
І ледве натуру зо сну зімово́го
Збудив поцілунок весни, —
Дівчина запра́гнула рясту дрібно́го,
Їй про́ліски снились ясні́.
Тепер вона тут, в сій роскішній світлиці…
Ох, що се так серце стиска́?
Як душно, як тісно, немов у темни́ці!
Сей пах мов отрута яка!
В теплиці між кві́тами скрізь похожає
Гурток панночо́к і пані́в.
Дівчи́на круго́м погляда, уважає,
І по́гляд єї посмутнів:
Все квіти роскішні.... Дівчи́на зітхнула,
„Чим можу панянці служить?“
Зненацька чийсь голос дівчина почула, —
То кра́мар паничик біжить.
„Чі є в сій теплиці весняниї квіти?“
Питає дівчи́на його́.
„А як же! є різні, — чим маю служити?
Тут можна набути всього́:
„Ось є гіацінти, нарціси і рожі,
Азалії є запашні,
„Конва́лії свіжі, фіялочки гожі“....
— „Ні, про́лісків треба мені“....
Здивовано глянув панич; зашарі́лось
Дівчи́ні обличчя бліде́.
„То панночці про́лісків простих схотілось?
„Йіх в місті немає ніде!
Тут только садо́ві квітки.“ — „ Дуже шко́да.“ —
І вийшла дівчи́на смутна́.
„Тут мійські роско́ші! тут мійська виго́да!“
Вертає до дому сумна́.
Зустрілась їй жінка, на плечіх похилих
Несе щось, убога така.
— „Чі купите, панночко, проліскїв білих?“ —
Тремтить із квітками рука.
— Звичайне! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої? —
— „Та сила ж квіто́к тепер всюди по гаю!
Се тут“.... Та не чула йійі
Дівчи́на. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, я́сна роса́....
На про́ліски білі, на квіти лагідні
Скотилася тихо сльоза....
