Ніч те́мна людей всіх пото́млених скрила Під чорні, широкії крила. Погасли вечірні огні, Усі спочивають у сні. Всіх вла́дарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі! Щасливий, хто сни має милі! Від мене сон милий тіка.... Навколо темно́та тяжка, Навколо все спить, як в могилі.
Роскинула те́мная ніч своі чари. Нали́нули сни, мов ті хмари, Мов чорниї хмари страшні. І сняться мені все дивні́ Приви́ддя, непевниі чвари.
Приви́ддя лихі мені душу гнітили, Повстати ж не ма́ла я сили… Зненацька проміння ясне́ Од сну пробудило мене́. — Досві́тні огні засвітили!
Досві́тні огні переможні, урочі Прорізали темряву ночі, Ще соняшні про́міні сплять, — Досвітні огні вже горять, То світять їх люде робочі.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мгли, — Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла.
З віконечок ллється стяга́ та просвітла, — Одрадість у серці розквітла. Огні золотиї мигтять, Одважним промі́нням зорять,
Мов кличуть: до праці! до світла!
