Нова школа соціяльного виховання/Характер громадського виховання

by Софія Русова

◀ Соціяльне виховання

Нова школа соціяльного виховання Софія Русова Характер громадського виховання

Дослідничі методи ▶

Катеринослав: Українське видавництво в Катеринославі, 1924

II.

Людина стає людиною лише в громаді. Свідомість закона, моральне розуміння волі закладається лише в спільності, в контакті з людьми. Для окремої особи, відірваної від громадського життя не існує закона, не виявляється безумовної ідеї добра. Лише в спільності, в спільному житті всіх людей складається моральний і юридичний закон, моральні завдання та обов'язки. Випрацювати ідею добра є спільне завдання, але працюють коло цієї роботи окремі особи, бо бути добрим я можу лише по моєму власному бажанню; через це виховання має дати дітям такі умови життя, такий напрямок розвитку, що сприяв би розумінню добра, і зміцнив би волю дитини для виконання лише добрих вчинків, корисних для громадянства, такому поводженню, що не перешкаджало б проведенню в життя великих гасел: Братерства і Волі.

Для цього сучасне виховання має розвинути в дітях доброчинности, однаково потрібні й для дитини, яко майбутнього громадянина, і для самого громадянства, яко окремої національної спільности в її творчій життєвій праці та в її відносинах до других національних колективів. Ці доброчинности, визначені в сучасних педагогів, такі: розум, воля, хоробрість, справедливість. Розум дає освіту, без освіти не може бути демократичного ладу: освіта для всіх, вона одна наближає народні маси до культурного поступу, до свідомої праці; вона ж дає змогу виявитися особливим здібностям і своєю працею сприяти більшому розвиткові науки й мистецтва. Розум викликає активну думку, шукання істини-правди, а це шукання й є вічним і обов'язком і завданням людини і людности. Розум нахиляє до критики, а розумна критика конче потрібна для постійного поступу, вона забезпечує людину від закристалізування в одних формах життя, не дає зупинятися на півшляху до абсолютного знання. От через що, сучасна школа звертає велику увагу на формування розуму, на дисциплінування розумових сил, не на накидання в голову учня ріжноманітного знання, а на вироблення самого розуму й активної думки. Любов до знання грунтується на насолоді від розумової діяльности: чим вона більше самодіяльна, тим і насолода більша. Кажуть, що перша зацікавленість в науці породилась із здивування; воно викликало зусилля розуму для зрозуміння й для захисту від грізних з'явищ природи. Але здивування, що переходить в переляк, породило чимало заблудів, дурних забобонів, митів і казок. Потрібна була стала критика, певне спостереження, щоб розвіяти вражіння здивування й сміливо знайти розумну правду та привабити до неї людей. Смілива думка посуває людський поступ. Прометей буде завжди улюбленим героєм людности. От через що, слідом за розумом, соціяльне виховання потрібує від дитини розвитку соціальної доброчинности — хоробрости. Галілей, Джордано Бруно не лякалися смерти, висловлюючи свою певну наукову правду. Але для того, щоб їх героїзм мав корисні наслідки, треба, щоб думка генія, його вигадка не одходила занадто далеко від стану розуміння середньої більшости громадянства, або спиралася на певні наукові підвалини. Тільки така думка має вартість, яка справді може сконкретизуватися, хоч і не сьогодні, так завтра, коли вона збудована на певних соціяльно психологічних вимогах життя. Для цього геній мав завжди особливу інтуїцію — розуміння свого суспільства і пророче око на його майбутній розвиток, як, напр., у нас Шевченко, Сен-Симон у Франції. Щоб промовити рішуче слово, потрібна хоробрість, яка спирається на міцну незалежність активного духа. Отже цю незалежність, цю самостійну думку й треба виховувати в дітях, бо соціяльне виховання має дати соціяльних діячів, робітників поступу громадського. А що цей поступ не зупиняється ніколи ані на хвилину, ні в моральному, ні в матеріальному напрямку, творча праця індивідуумів мусить постійно виробляти скарбовний матеріял для свого оточення та для вселюдського добра. Кожна правдива думка має свою життєву силу, хоча б вона виходила з поодинокої голови; вона шириться між людьми і через суггестію, і через виховання, і свідомим перейманням, передається другим поколінням і утворює грунт для поступу. А найбільш видатні по своїй обдарованості особи стають в центрі соціяльного руху, роблять переворот чи в науці, чи в мистецтві, чи в техніці, або в соціяльно-політичних формах життя. Але сила генія має остільки впливу, оскільки ми всі, звичайні люде, підтримуємо той кон, на якому він виконує свою ролю, оскільки ми можемо його особисте перетворити в загальне й дати йому певну довговічну форму. Загальна свідомість лише може перетворити особисту думку, вигадку в сталу для всіх корисну реформу. Індивідуум таким чином творить нові закони, нові зміни, нові вартости в соціальних з'явшцах, народжує нові думки, які можуть цілком змінити попередні умовні вірування, установи, робить нові винаходи, які часто зовсім одкилають попередні засоби щодо переведення праці, утворюють нові засоби комунікації, торгу, і тим творять нові ери в житті людности на ріжних теренах її діяльности. Індивідуум виявляє протест проти всього застарілого в соціяльних відносинах, вносить нову думку, нову поступову течію, закликає всіх до активного протесту. (Винаходи Уайта, Фультона, Стефенсона, критика Руссо, реформа Лютера.) Індивідуум також творить і нові форми законодавства, що найкраще дають громадянству спокій. При цьому індивідуум інстинктово мусить держатися ближче до загально-середньої свідомости громадянства, до того, що вже осягнено громадянством. Навіть індивідуальний геній загибає, як що він занадто далеко відходить від загально-середнього розвитку громадянства (Саванаролла); навпаки, індивідуум має використовувати старий матеріял, дати йому нову форму існування, підняти свідомість середнього загалу до вищого ступня. Правда, і окремі обдаровані індивідууми можуть помилятися, чи то через своє кепське виховання, чи через обмежене коло соціяльних впливів; через це вони можуть змагатися перетворювати в часткове те, що він помилково розуміє в свойому соціяльному осередкові; вони можуть впасти в коловорот ріжних суггестій і через це також помилятися. Але як не як індивідуум залишається тим єдиним фактором, і взагалі він є тим головним фактором, що творить соціяльний поступ, який знаходить шлях до розвитку нових форм життя, нових засобів для опанування природою, всіма її силами, на користь, а инший раз і на горе, не одного народа, а й цілого світа (задушливі гази та инші військові винаходи). На житті народів і відбивається, які саме індивідуальности виступають у нього в той або другий час. Правдива думка мав завжди життєву силу і шириться суггестією, перейманням, вихованням, передаються другим поколінням, чи то в художніх творах, чи в наукових, чи в правових реформах. Геніяльна індивідуальність завжди оригінальна, вона не повторюється і працює для майбутнього, передаючи свої думки далеким поколінням. Підтримуючи свідомо думки генія, ми всі теж приєднуємося до цієї творчої праці для наших нащадків, і, таким чином, замісць несвідомої юрби, аффективної та підлягаючої всіляким суггестіям, вироблюється свідоме громадянство, здатне до творчої роботи на користь всесвітнього поступу. Оскільки цілий народ щиро виконав працю перетворення особистого в загальне, остільки серед нього забезпечена сама реформа. Думка індивідуальна, що буде занадто далека від традицій і звичаїв, не прищеплюється, і відкидається народнім розумом, хоч яка б вона була цінна. От через що, після кожної революції настає довгий період еволюції, коли поволі прищеплюються величні гасла революційних геніїв. І коли ці гасла стають в занадто гострий конфлікт з громадянством, вони задавлюються ним на довший час. Зріст ідеї не йде постійно однаково, вона набірає то більше, то менше прихильників залежно від ріжних соціяльних обставин. Само головно, щоб но припинялася в громадянстві його активна думка, це б то той процес, який найкраще веде громадянство до зрозуміння гасел і своїх обов'язків. Припинити вільну думку — це вбити життя громадянства.

Зрозумівши тісний звязок особи з громадянством, уявивши собі найкращі доброчинности, яких вимагають від особи її громадські обов'язки, можна вияснити, як саме треба здійсняти соціяльне виховання, щоб наслідком його був справжній розвиток громадянства, збільшення в ньому активних розумних діячів.