Оповідання про сили природи/Про воду та пару

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
II.
Про воду та пару.

- Чому це Яків не вірить тобі, що ти сказав? - спитала на другий день Санька сестра його, Явдошка.

- А ти хіба віриш? - спитав він її.

- Та чому ж не вірити? Хіба тобі треба нас обдурювати, чи що?

- Коли так, то я тобі розповідати буду все.

- Що таке?

- Та все, що сам знаю.

- Ну, кажи, тільки пожди, горнець із окропом трохи відставлю.

- Відстав. Ну, а що таке у тебе в горшку?

- Та кажу тобі, що окріп.

- Окріп. Та кипить там що? Віск, деготь, чи сало?

- На що мені сала? вода кипить!

- Ну, а в горшку що воно таке, гей би дим?

- Над горшком пара.

- Ну, добре, в горшку вода, а над горшком пара. От се тобі буде дві сили, дві великі сили в твоїх руках.

- Які це сили?

- Вода та пара.

- Та хіба ж це сили?

- А так, та ще дужчі, ніж твої руки. Хіба ти повернеш руками колесо у водному млині?

- Ні, не здужаю.

- А в двох зі мною?

- Ні, не повернемо.

- А в трьох з Яковом, або в чотирьох із батьком?

- Хто знає, чи повернемо.

- От бачиш, а вода одна повертає. Хіба ж це не сила?

- Вода то так, а як пара?

- І пара сила, та ще дужча від води. Пара й не такі машини повертає, як млинові колеса. Вона повертає колеса на такому великому човні, повертає колеса машини на залізниці й тягне за собою цілий поїзд. Так хіба ж це не сила?

- Як же її запрягають?

- А як запрягають воду в млині? От так же й пару запрягають, тільки трохи инакше. Та от як часом трапиться коли, так придивись, яка вона, та машина, п а р о в и к. На колесах, як би велика бочка, лежить паровик, такий великий, зі всіх боків зачинений котел. Під ним піч, а в ній палиться й дим іде в ту велику трубу, що сторчить на машині. В кітлі вода кипить і пара тоненькими дудочками йде з паровика у дві залізні труби, що лежачки прироблені саме перед передніми колесами. А в тих трубах є по кружкові шкіряному, оттак як у помпі або в сикавці. Ті кружки дуже тісно ходять у трубах й ходять вони тим, що їх пара пхає. А машина зроблена так, що на сам перед пада йде з одного кінця в трубу, розходиться й пре кружка; тоді вона стане вдиратися з другого кінця, то кружок знову назад подасться. От так і ходять ті кружки в трубах, то взад то вперед; а до кружків поприроблювані отті залізні сворні й штаби, що зачіають за колеса й крутять їх. А там уже в який бік колеса зачнуть крутитися, туди й машина котиться. Та крім залізниць і пароплавів є багато инших машин, що їх порушає пара: ось як усякі господарські машини, парові плуги, жнивярки й молотільні.

- Та чим же ара давить, коли вона сама легенька?

- Це правда, що вона легенька, та тілько вона дуже сильно розходиться на всі боки. Ось тільки придави її покришкою.

- Як же придавити її?

- Зачекай, я накрию горнець покришкою.

- Ні, ні, не треба.

- Чому не треба?

- Окріп дуже кипить: злетить покришка.

- То ж то й є, що злетить. А чому вона злетить? Тому, що пара на неї з долини подавить. Їй нікуди більше діватись, вона подавить на покришку, от покришка й злетить. От так же самісінько пара й колеса машині крутить. Та ще не те буває з парою. З неї й хмари робляться.

- Які це хмари?

- А ті, що на небі, що з них дощ іде.

- Та хиба ж хмари не з холодцю? Яків казав що в гаю знайшли шматок хмари, так вона була з холодцю.

- Брехня це, що казав тобі Яків. Холодець той, не що инше, як сік або юшка з листу з дерева. А хмара ніколи на землю не падає, хмари завсіди по повітрі літають.

- Звідкіля ж вони беруться?

- Та кажу ж тобі, що з води, з пари.

- Та як же вони робляться з води? Хто ж їх робить?

- Кожний чоловік робить. Ти сама робиш.

- Та як же я робити можу, коли я не вмію? Хиба я вчилася цього? - Ні, вмієш. Тільки не знаєш що вмієш. Таже вмієш окріп гріти?

- Умію.

- Ну, а з окропу пара йде, чи ні?

- Йде.

- А куди ж вона дівається?

- Не знаю.

- Як не знаєш? Ти ж сама казала, що пара летить у гору. Вона вилетіла в двері й вікна, а вилетівши з хати летить ще вище, в небо. Коли ж вона підніметься в гору, там вона й стане. А коли до цієї пари долетить іще пара з других горшків, зі всього мокрого, вогкого, від тебе самої, та збереться вона до купи, от з неї й вийде маленька хмара.

- Се вже ти неправду кажеш, Саньку. Яка з мене йде пара?

- А хіба ж ні? Від кожного живого сотворіння йде пара. Хіба ж ти не бачила, що від коня йде пара?

- Та се ж тоді, як він гарячий, коли з нього йде піт.

- Ну, тоді пару добре видко, бо її багато й вона густа, а як кінь сухий, тоді пара з нього не густа, її не багато, от тому її й не видно! Те ж саме й у чоловіка. Коли він вийде з лазні, можна бачити що з нього йде пара - тільки що її не видко, - а без цього чоловік занедужав би.

- Значить, і з чоловіка і з кождого сотворіння, а не тілько з води робиться пара?

- Ага, коли ти сорочку сушиш, куди з неї дівається вода? Або з річки нашої де в літі дівається вода, так що й горобцеві по кістки перейти? Вона виходить парою, а ця пара летить у небо. Коли ти кажеш: сорочка або річка висохла, то це все однаково сказати: сорочка випарилась, річка випарилась. А все ця пара піднімається в гору і з неї в нас робляться хмари.

- Як же це так, що не видко, щоби пара летіла до неба?

- Коли її небагато й вона рідка, тоді й не видно, а як пари багато та густо, тоді вона робиться туманом і потрохи піднімається в гору.

- Та хіба ж туман із пари?

- А то з чого ж? Як сонце пригріє, пара піднімається і від річки, від землі, а потім знову, як трохи похолодніє, ось із тої пари й поробляться легесенькі водяні бульки, тільки вони все таки важчі від пари, тому то вони й не піднімаються в гору, а понад землею стеляться туманом. А як пригріє сонечко, тоді ті бульочки знов парою стають, піднімаються в гору, а тамечка вже з них і хмари робляться.

- Так хмари з туману робляться?

- Та так. Хмара все одне, що туман у горі на небі, а туман усе одне, що хмара на землі. У хмарі так само як і в тумані вогко та мокро. Тай справді були такі люде, що виходили на дуже високі гори, от вони й розповідають, що як у нас буде видко дуже густу хмару, то там у горі вона здається тільки туманом. Буває й так, що коли гора дуже висока, а як вилізеш на її верх, то під тобою хмара стоїть, дощ йде й громи бють, а в горі ясне небо й сонце світить.

- Тах хмара не холодець, а просто туман, мряка?

- А так.

- Господи, Боже мій, та як же тебе не слухати, братіку.

- А ти краще подивись, скілько ти хмари наробила!

Дівчина подивилася в піч, а з горшка так і біжить окріп. Вона кинулась до нього, відставила від жару та знову до брата.

- Чого це хмара піднімається вгору, чому хмара не падає додолу, а висить у горі? - запитала вона.

- Тому, що пара лекша від повітря. Таже залізо тоне у воді, а масло зверха плаває тому, що залізо важче ніж вода, а масло лекше. От так же й хмари плавають у горі.

- Куди ж вони діваються, що ніколи не падають із неба?

- Деколи вони летять у чужу країну, куди вітер віє. А то буває, що вони й зовсім пропадають.

- Чому ж вони пропадають?

- Хмари падають дощем на землю.

- Хиба ж дощ із хмари?

- А вжеж так, а не инакше.

- Ти ж казав, що хмара все одне, що пара, а дощ - вода! Як же се так?

- Нема тут нічого дивного. Пара часто стає водою. Накрий твій горнець покришкою, то й побачиш, що на ній беруться водяні каплі. Відки ж вони взялися? Та пара, що піднялася з окропу та сіла на покришці, охолодніла й зробилася водою. Так само й хмари. Поки хмара тепла, вона плаває в горі, бо вона лекша від повітря, а як тільки в повітрі похолодніє, тоді з хмари робляться водяні каплі. Хмара стає холоднішою також і від того, що туди геть дальше в горі повітря холодніше. Є такі сторони, що там ніколи зими не буває, цілий рік тепло, а на високих горах сніг споконвіку лежить. Тому, як дуже високо підніметься хмара, то й вона охолодніє від холодного повітря, до того часом і холодний вітерець повіє, а від холоду пара переходить на каплі. Каплі ті будуть важчі від повітря; тоді вони й падають дощем.

- Так дощ така ж вода, як і в горшку?

- А так. Та не тільки така, а та ж сама. З горшка або з ріки вода випарюється й пара піднімається вгору; з пари робиться мряка та хмара; хмара обертається в дощ; дощ іде в ріку, а з ріки ти береш воду у твій горнець. Як бачиш, твоя вода, що вийшла парою з казана, та до тебе й вернулася, тільки трохи погуляла по світі божому.

- Хіба ж і справді ось та вода, що в горшку, була на небі?

- А так, була, та й нераз, а може разів сто, коли не більше.

- Мамо рідна! як воно дивно на світі божому, що і в казці не сказати! Здається ніколи й на думку не спаде, де це моя вода не бувала, у яких краях, й де ще вона бувати буде. Здається, там би й сама за нею полетіла.

- Ну, а знаєш, що з пари робиться роса, иней, сніг, град?

- Хиба вони з пари?

- А вже ж, що з пари. Буває так, що пара, як вийде з землі та з води, не піднімається в гору, а зараз охолодніє й сідає каплями на траві або не дуже високо на деревах. От се тобі буде й р о с а. Як бачиш, роса те саме, що й мряка або хмара, та тільки ця пара не піднімається вгору, а холодніє внизу. Тому то роси буде більше й вона буде рясніша, коли в день буває дуже велика спека, а ніч ясна та холодна, бо в жаркий день вода більше випарюється, а в ясну та холодну ніч трава і всяка рослина швиче охолоджується, і тоді пара не йде вгору, а сідає низько на траві. Коли ж ніч буде тепла та хмарна, тоді роси багато не буває, бо тепла пара не холодніє внизу, а піднімається вгору і збірається хмарами. Там, де нема лісів, лук, рослин, от хочби на піску, там ніколи не буває роси, бо в таких місцях земля без холоду так дуже нагрівається сонцем, що за ніч вона не охолодніє від разу, а охолоджується по трохи, й тоді пара, дуже рідка й легенька, піднімається вгору. Зимою так само виходить пара й замерзає низько на землі. От і це тобі буде м о р о з, котрий не що иншого як замерзла роса. Колиж пара піднімається зимою трохи вище від землі й там замерзаючи осідає на деревах то що от се буде и н е й або замерзла мряка. От із цього ж то буває, що в чоловіка зимою вуси й борода обмерзають инеєм, бо чоловік дихає й видихує зі себе пару, а вона й замерзає, осідаючи на бороді. Від цього й вікна зимою замерзають у хаті, бо пара, що виходить із води у хаті, або що її видихують люде, сідає на холодні шиби та там замерзає.

- А люде кажуть, що це мороз у хату лізе.

- Чи одне то люде кажуть, не знаючи? Як би це було від того, що мороз у хату лізе, як люде кажуть, тоді би вікно більше намерзало коло щілини, а то воно замерзає найбільше на середині, бо вітер дує у щілини коло рам і задуває пару на середину шиби, де пара й замерзає.

- Чому ж це так, що вікна намерзають якимись мережками, часом немов квітки які?

- А це буває від того, що в хаті люде ходять, двері відчиняють і зачиняють, до того і в щілини вікон дує вітер, а через те в хаті коло вікон повітря не стоїть тихо, а ворушиться то в сей, то в той бік і це вітер розносить пару по вікні. Часами ж буває, що вітер зразу дуже повіває і в щілину й понесе пару в один бік, тоді пара намерзає на вікні смугою й не буде вже ніякої мережки.

- Ну, а сніг із чого буває?

- Тай с н і г же буває від пари, як і дощ. Пара замерзає в горі й падає відтам не дощем, а снігом. Найбільше це буває тоді, коли з теплого краю повіває до нас теплий вітер; він заносить зі собою пару, яка охолоджується, замерзає й падає снігом. Тому то перед снігом, або як іде сніг, у нас робиться тепліше. Зрозуміла, чи ні?

- Та де ж уже не розуміти! Я вже собі так думаю що й г р а д буває не від чого, як від пари, та тілько якось чудно, що він буває в літі.

- Нема тут, дівчино, нічого дивного. Треба тобі знати, що в горі повітря не скрізь однакове: на великій висоті повітря дуже холодне, буває й так, що й не дуже високо подує холодний вітер, а через це цілий шар повітря зробиться холодним. От як пара підніметься вгору, де таке холодне повітря, вона там охолодніє й зробиться снігом. Падаючи на землю, сніг цей від теплого повітря зливається до купи й летить далі; коли ж цей сніг або хоч і дощ пролітає дальше холодним шаром повітря, тоді він замерзає й робиться градом.