Перейти до вмісту

Пальмове гилля (1901)/В горах Лїванських

Матеріал з Вікіджерел
Пальмове гилля
А. Кримський
В горах Лїванських
• Інші версії цієї роботи див. В горах Ліванських Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1901
 
В ГОРАХ ЛЇВАНСЬКИХ.
 
ІДІЛЛЇЯ.
 
 

Схід… Сирия… Лїван… Тая райська країна, що про неї „Пісня пісень“ каже:

 

Всякі пахощі там дишуть,
Всякі овощі там спіють,
Кардамон зіллявсь із нардом,
Нард розлив ся із шафраном.

Касия і цинамони
У саду тім розцьвітають,
А з Лїван-гори дзюркоче
Прохолодний бистрень чистий…

Квилить горлиця в садочку;
Висять фиги в зеленочку;
Виноград цьвіте-буяє,
Любу пахощ розливає…



 

В ГОРАХ ЛЇВАНСЬКИХ.
 
(іділлїя).
 

 
I.
 
ЗЇМОЮ.

— Мамо-голубко! Ішла я горою, —
 Снїгу неначе й нема;
 Сонце так гріє; квітки розцьвітають…
 Мамо! скінчилась зїма! —

— Доню! ти певне когось покохала!
 В нас бо і холод, і лють.
 Тільки у тебе вже лїто на серцї,
 Там то і квіти цьвітуть![1]

 
II.
 
В ЛЇТКУ.

Скали… Кедри… Скоро й вечір.
Я смутна стою.
Вєть ся стежка… Ох!… чи йтиме-ж
Той, кого люблю?…

Тїнь в долинах… Верхогір'я
Наче золоте…
Гасне сонце… тоне в морі…
Любий! де-ж ти?!… де?!

Впала ніч… Шакали виють…
Вітер… Мов зїма!
Я всї очі проглядїла, —
Милого нема!

Село Шуейр на Лїванї в Сириї,
 15 липня 1897 р.

 

——————

  1. На високих Лїванських горах, виймаючи ті, котрі обернули ся лицем до гарячої Фінїкії, зїмою буває настільки холодно, що падає не дощ, а снїг. На Саннинї і ще деяких верховинах снїг не тане навіть у лїтку.